Три роки полону: історія мешканця Слов’янська
29 грудня 2019 року відбувся обмін полоненими між Україною та окупованими територіями, де знаходяться так звані Л/ДНР. В результаті цього обміну в Україну повернулися 76 людей, серед яких був Іван Катишев. Він колись жив у Слов’янську, у нього тут родичі, друзі,знайомі.
Сьогодні Іван розповів свою історію. Коли почалася війна, він мешкав у Перевальську і мав меблевий бізнес у місті Алчевську Луганської області.
Іван розповідає:
«Летом в самый разгар военных действий мы выехали из Алчевска последним поездом. Когда освободили Лисичанск и Северодонецк, в Алчевск перебралась группа «Призрак» (группа боевиков, ориентировочно 22 июля 2014 года, когда террористов выбили из двух городов, – прим. автора) и начался «титаник». Была паника и километровые очереди, чтобы взять билет на поезд. За два дня (боевики- прим. авт.) забрали 90 машин по городу».
Повернувся Іван з родиною тільки восени 2014 року , думав про те, щоб виїхати на підконтрольну Україні територію, але були проблеми, що робити з меблевим бізнесом. У нього був магазин меблів, які усі знали у місті.
Іван розповідає:
«Оно вроде, как утряслось, стал работать, начал помогать украинським спецслужбам. За это и попал в подвалы МГБ».
Іван каже, що співпрацювати зі спецслужбами України почав не заради грошей, а заради ідеї. «Хотелось цельное государство. Я гражданин Украины, служил в Украине. Я хоть по национальности русский, мы все украинцы».
Колишній полонений розповів які звинувачення були проти нього від МГБ: держзрада та перевезення зброї. Зброю ніхто так і не знайшов.
Іван розповів як відбувався арешт та затримання. Це відбулося 10 березня 2017 року.
«Хитростью заманили по моей работе. Клиенты подошли по мебели. Я был на улице, позвонили по телефону. Я подошел к машине и все: маски-шоу и с пакетом на голове я поехал в Луганск».
Його арештували по ланцюгу. Спочатку МГБ схопило людину, з якою Іван контактував, а вже потім і його. Іван підкреслив, що чогось не сказати, коли ти вже знаходишся у МГБ дуже важко.
На суді, який йшов рівно рік, був адвокат, який казав Івану, що для них «это дело государственной важности, очень резонансное. Адвокат чем мог помогал с имуществом, свиданиями с родственниками».
Іван сидів в одиночній камері, ніяких представників гуманітарних місій до нього не допускали, не було не телевізора, ні радіо. Були тільки місцеві газети, але можна було читати книги з тюремної бібліотеки. Не було прогулянок. «Солнца не видели три года», – розказує Іван.
«Приходили местные журналисты. Дали текст, который нужно прочитать. Надели мешок на голову, вывели типа в туалет, всунули в руки листик. Там все перемещения происходят с мешком на голове или с шапкой. Никто меня не видел и никого я не видел». Відмовитися від зачитування тексту з листа на камеру, було неможливо», – зазначає Іван.
Ось це відео про «зізнання»
Місцеві журналісти, які висвітлювали судовий процес, відразу писали про те, що всі винні. Він не знає чи були на судах виключно місцеві журналісти, чи й журналісти з РФ.
«В прессе освящалось все так, что мы осужденные и нам дали сроки, но у нас еще год продолжался судебный процесс». По вироку Іван отримав 12,5 років ув’язнення і це самий малий строк у групі. Всього судили 16 людей по цій справі.
Про те, що він потрапляє на обмін він дізнався приблизно за два тижні до обміну, коли він написав заяву про помилування. 28 грудня принесли довідки про звільнення. «И тогда уже успокоились и ждали».
Із групи, яка була засуджена, на обмін потрапили тільки 5 чоловіків, інші 11 ще знаходяться у полоні. В них терміни ув’язнення від 14 до 20 років.
При порівнянні ситуації в Україні і на окупованих територіях колишній «засуджений за держзраду» каже:
« Там люди ограничены в своих высказываниях , боятся».
Що стосується перспективи повернення окупованих територій в Україну, Іван вважає наступне:
«С практической точки зрения я не представляю как это может произойти. Много людей уже привыкли к той власти и, наверное, боятся, что вернется Украина». Такі страхи місцевих мешканців відносно повернення окупованих територій під контроль України, Іван пов’язує з картинкою, яку малюють місцеві та російські ЗМІ. Події в Україні подаються виключно в негативному контексті. Доступу до ЗМІ України там немає.
Іван планує знову зайнятися бізнесом , але поки не знає, в якому місті в Україні це буде відбуватися, а поки він спілкується з друзями, рідними і задоволений, що знаходиться на території де є жовто-блакитні українські прапори, а не похмурі прапори так званої ЛНР.
