Слов’янськ історичний: з історії торгівлі на Слов’янщині
Торгівля на Русі спочатку виникла як обмін залишками виробництва товарів. З появою товарно-грошових відносин, торгівля стала одним з могутніших факторів розвитку історичного процесу.
Торгівля Слобожанщини знаходилась в органічному зв’язку з розвитком всеросійського ринку. Про це йдеться в повідомленні у Фейсбук у групі “Слов’янський Краєзнавчий Музей”.
З давніх часів влада тримала торгівлю в центрі уваги і контролювала її діяльність. На основних дорогах стояли застави, які збирали мито. На торгівлю поза межами свого округу, треба було мати дозвіл. Через скрутні умови Слобожанщини (постійні загрози кримських татар), влада надавала пільги мешканцям цієї території – безмитну торгівлю.
Основним предметом торгівлі Тору (Слов’янську) в ХVП ст.. була сіль. За архівними документами
1685 р. видно, що з травня по жовтень з міста було вивезено на продаж 347 возів солі (17350 пудів).
Торгували також зерном та скотом. Місцеві чиновники збільшували побори, чим заважали торгівлі місцевим жителям, на що в 1690 році солевари звернулися з челобітною до Государя «… в той вашей, великих государей ,грамоте написано, чтоб с нас, холопей ваших, никаких статей имать не велено и на Торских озерах таможню сложить, приказного М.Мезенцева і откупщика Я. Чулкова из Тора выслать».
Та торгівля розвивалась через усі перепони. Основним товаром в маленьких лавках Тору
були: хліб, сало, риба, а також: упряж, канати, дерев’яні та металеві вироби, але такі товари, як одяг, шовкова та полотняна матерія, пряності та інше везли з Росії. Проводились недільні торги або базари., куди з’їжджались мешканці навколишніх сіл і міст зі своїми товарами.
Скасований в 1753 році внутрішній митний збір, сприяв подальшому розвитку торгівлі. В Торі-Слов’янську значно зросла кількість ярмарок і розміри торгівлі. На початку ХIХ ст.. тут було 17 лавок, 18 питних закладів, 2 трактири. З сіл до міста привозили мед,вино, хліб, рибу, м’ясо, з господарських товарів: дьоготь, сани, колеса, дерев’яний та глиняний посуд.. З середини XIX ст..
Слов’янська Ратуша видавала торговцям свідоцтва на право торгівлі з обов’язковим дотриманням встановлених вимог. На цей час в місті було вже 54 лавки.
Проведена в 1869 році Курсько-Харково-Азовська залізниця дала новий поштовх розвитку
торгівлі. Як і раніше, основний дохід купцям приносила сіль. Найбільщий солеварний завод Михайловського мав річний дохід 48,5 тис. рублів (ціна пуда солі рівнялась 7,5 копійок).
На початку ХХ ст.в місті працювало 33 солеварних заводи, які виварювали на рік біля 9 мільйо- нів пудів солі..Саме її використовували на Далекому Сході для посолу червоної і чорної ікри.
На ринку можна було придбати продукцію 60-ти підприємств, що на той час працювали в місті:
посуд Товариства М.С. Кузнєцова, теракотову плитку Дзевульського і Лянге, вироби чавуноливарних заводів, будматеріали, олівці , а також макарони, пряники, пиво, спиртні напої.
В центрі міста, по периметру Соборної площі розташувались торгові ряди ста купців першої гільдії: Дворянський, Слов’янський, Московський, Зелений. Вони вже нараховували 50 магазинів і біля 200 лавок і рундуків.. До «престольних» свят щорічно організовувались ярмарки: Проводська ( 3-й день Пасхи), Троїцька, Євстафієвська ( 20-22 вересня).
Основним предметом торгів на цих ярмарках були коні і дрова. Ярмарки були дуже популярними. Міські готелі та 9 постоялих дворів не могли вмістити всіх бажаючих взяти участь .
На той час в місті проживало 25 тисяч мешканців. Слов’янськ вважався достатньо крупним торгово-промисловим містом.
Для порівняння: на кінець 2018 р в місті працювало 355 магазинів,48 об’єктів оптової торгівлі, ресторанне господарство складало 162 одиниці, аптеки – 60, побутове обслуговування (перукарні, ательє, дома побуту) – 309 одиниць. Населення 119,8 тис осіб + 37 тис. переміщених осіб.
