Антон Оборозний: У Бахмут їздив, допоки його не закрили
Антон Оборозний – житель Слов’янська. До початку повномасштабної війни і зараз він працює у будівельному магазині «Євростандарт», служить позаштатним капеланом від церкви «Преображення Господнє». Водночас знаходить час та сили на те, щоб вести волонтерську діяльність та підтримувати як цивільних людей, так і наших захисників.
На самому початку війни Антон почав разом із хлопцями з роботи займатися евакуацією мирних жителів з найбільш небезпечних регіонів, бо тоді це було найголовнішим.
«Пам’ятаю випадок, коли хлопці поїхали у Довгеньке, а я тоді був на іншій дільниці. І вони в буквальному сенсі під авіаударами вивозили людей».
Тоді якраз ходили евакуаційні поїзди з Краматорська та Покровська.
«Але спочатку людей привозили до церкви, годували, приводили трохи до тями. Хтось залишався, щоб переночувати. Ви ж розумієте, в якому вони були стані. Схопили вдома свої документи – і все. Окрім паніки у них нічого не було. Тож спочатку давали трохи видохнути, а потім вже обирали подальший шлях – до Краматорська або Покровська. І везли їх на вокзали».
Такі евакуаційні поїздки відбувалися якщо не щодня, то дуже часто. Але коли вже росіяни почали гатити по Слов’янську, до довелося й самим прийняти рішення щодо евакуації, оскільки у кожного х них були родини.
«Всі поїхали у різні куточки України. Хтось на західну частину, хтось у центральну. Я вивіз родину у Полтавську область. Але залишатися там довго не змогли та повернулися у Слов’янськ, щоб продовжити те, що почали робити у лютому. У мене було дуже сильне внутрішнє відчуття, що я маю хоч якось допомогти людям».
Після повернення у місто звернувся до знайомих, щоб якось об’єднати зусилля.
«Дуже допоміг Юра Мікіш (мешканець Слов’янська, голова Благодійного фонду «Волонтерська мережа «Схід» – ред.). Він часто надавав транспорт, який ми завантажували «під зав’язку» гуманітарною допомогою, та везли у прифронтові населені пункти людям, які там залишалися. Нам надсилають допомогу з Німеччини та Латвії, яку ми видавали по реєстрації, в іншій церкві брав чисту воду та відвозив. Десь забирав теплі речі тощо. Тобто все якось так відбувалось, що всі були задіяні. Але без відповідного транспорту було б важко везти такий вантаж, тому періодично брав «бус». Хоча іноді їздив по цьому бездоріжжю і на своєму Lanos у Бахмут, Сіверськ».
@_.volonter._ #сіверск ♬ Change My Mind – Chris Alan Lee
@_.volonter._
У Бахмут Антон їздив до того часу, як це було можливо.
«Коли був там востаннє, то зрозумів, що у майже зруйнованому місті залишилися ті, хто чекає «освободителей». Вони відмовлялись евакуюватись, не хотіли нічого слухати, але допомогу брали з задоволенням. Тоді зрозумів, що саме сюди більше їздити не буду. А вже наступного дня Бахмут став «закритим» – не пускали вже ані волонтерів, ані журналістів».
Він і вдома створив такий собі «перевальний пункт», де могли на якийсь час зупинитися військові, волонтери. Зокрема, волонтери, які приїхали в Україну з Австралії, жили саме у нього.
«Тоді лінія зіткнення була поряд із річкою Бахмутка. Тож супроводжував їх, показував найбільш гарячі точки, допомагав з логістикою, передачею гуманітарної допомоги, яку вони привезли».
А у той час, як лінія зіткнення вже трохи застигла і не було суттєвих просувань ворога, почав допомагати вже військовим.
«На той час вже у гуманітарній допомозі цивільним там, куди возив, не було потреби. Тобто, по тим населеним пунктам, які були в цьому районі, її роздавали постійно. Тоді вже почав максимально допомагати саме військовим. Хоча й на той момент, коли приїздив до мирних, завжди привозив нашим захисникам ту чи іншу допомогу. Воду, продукти харчування, смаколики, маскувальні сітки тощо. Тепер займаюсь виключно військовими».
@_.volonter._ #допомогазсу ♬ оригинальный звук – VOLONTER
За допомогою TikTok познайомився з іншими волонтерами, капеланами з різних регіонів. Вони приїздять у Слов’янськ перед тим, як вже їхати безпосередньо на фронт, тимчасово зупиняються у Антона, а потім вже вирушають. Або привозять гуманітарку, щоб він сам відвіз тій чи іншій бригаді.
«Вдома у мене вже створено на постійній основі 8 спальних місць. Тож приїжджають. І військові, у тому числі, щоб перепочити трохи. Одні навіть намагалися дати гроші за те, що прихистив та нагодував. І як я можу взяти якісь там кошти у тих, хто сьогодні нас захищає? Як? Я їм просто кажу, що таким є Боже благословення. Молюся за них».
Наразі до Антона звернулись з проханням знайти якісні каски. Також є постійна потреба у маскувальних сітках, які просто необхідні на фронті.
«Заявки тільки отримав. Поки що шукаю. Але якщо хтось має бажання долучитися – буду дуже радий. Бо тільки разом ми зможемо все подолати».
