Віктор Дикий — ветеран-залізничник з Донеччини, учасник Національної збірної України на Invictus Games 2025
«Жити за себе і за тих, кого вже немає».
Віктор Дикий народився на Харківщині, але майже все своє життя прожив на Донеччині. До війни він працював енергодиспетчером на залізничній станції Лиман і жив звичайним цивільним життям — робота, плани на майбутнє, спорт. Фізична активність була для нього способом тримати тіло у формі та розвантажувати думки після напружених робочих днів. Тоді Віктор ще не знав, що саме ця звичка згодом стане однією з ключових опор у його відновленні.
У 2014 році Віктор добровольцем пішов до батальйону «Артемівськ». Уже в 2015-му, виходячи з оточення в Дебальцевому, він отримав перше поранення. Після повернення додому почав процес відновлення і знову звернувся до спорту. Саме в цей період, у 2018 році, Віктор вперше спробував долучитися до Національної збірної України на Invictus Games.
Перший Національний відбір він згадує як подію, що суттєво змінила його світогляд. Поруч були люди з неймовірною силою волі, які надихали власним прикладом і показували, що можливості людини значно ширші, ніж здається.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Віктор не залишився осторонь. Рішення було швидким і усвідомленим — він долучився до батальйону «Донбас» Національної гвардії України. Захист своєї землі він сприймав як громадянський обов’язок.
У грудні 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу Кремінної сталася подія, яка розділила його життя на «до» і «після». Віктор зазнав важкого поранення, внаслідок якого втратив обидві нижні кінцівки. Попереду були численні операції, лікарняні стіни й найскладніше питання — як жити далі.
Реабілітація стала для нього новою битвою — не на фронті, а з самим собою. Він заново вчився ходити на протезах, тримати рівновагу та найголовніше, знову довіряти власному тілу. Це був довгий шлях прийняття нової реальності.
І саме в цей момент у життя Віктора знову повернувся спорт — уже в адаптивному форматі. Він став не просто фізичним навантаженням, а можливістю відчути себе по-новому, знайти внутрішню опору й власний шлях до безбар’єрності.
Коли настав час реєстрації на відбір до Національної збірної України для участі в Invictus Games 2025, Віктор вагався. Він був щойно після госпіталю, лише розпочинав шлях відновлення.
«Думав, що не готовий. Може, десь себе і жалів…» — зізнається він.
Вирішальним став дзвінок колег з «Укрзалізниці». Саме вони запропонували Віктору спробувати те, чого він ніколи раніше не робив: стрільбу з лука, баскетбол на кріслах колісних, волейбол сидячи, регбі на кріслах колісних. Цей крок став переломним — і він спрацював.
Сила волі та наполегливість привели Віктора до участі в Invictus Games 2025 у Канаді. Для нього це ніколи не було змаганням за медалі. Це можливість з гордістю нести прапор своєї країни та показати всьому світу, що поранення — це лише етап, а не кінець шляху.
Упродовж усього процесу відновлення та під час Invictus Games головною опорою для Віктора залишалася родина. Дружина та діти були поруч у найскладніші моменти. Саме дружина першою мотивувала його піти до спортзалу одразу після поранення. Сьогодні вони разом катаються на лижах і навіть залучають до тренувань доньку.
«Ми повинні жити не тільки за себе, а й за тих людей, які загинули на війні, які віддали найцінніше — своє життя. Якщо нам Бог дав ще шанс залишитися живими, значить ми ще для чогось потрібні в цьому житті. Треба шукати себе, пробувати, не зупинятися», — говорить Віктор.
Для нього спорт — це значно більше, ніж фізична форма. Це нові знайомства, спілкування з людьми, які проходять схожий шлях, нові враження й виклики. Це можливість виходити з дому, жити й рухатися вперед.
Сьогодні Віктор Дикий є справжньою опорою для багатьох ветеранів і ветеранок. Його шлях — це історія про пошук себе в нових сенсах і можливостях. Про повернення відчуття команди в парахокеї, подорожі за кордон, відкриття нових країн і знайомств.
Він згадує перші кроки на бігових лижах як спосіб розширювати межі власного тіла, знаходить час для регбі та волейболу й поступово обирає той вид спорту, який стає по-справжньому «своїм» — тим, що щодня наповнює силою та енергією.
З особливим теплом Віктор говорить про командні перемоги в парахокеї, яким активно займається тричі на тиждень і грає на позиції центрального нападника. Для нього важливо бачити власний результат, доводити його самому собі та водночас бути підтримкою й мотивацією для інших.
А участь Віктора в Іграх Нескорених стала важливим кроком на шляху до безбарʼєрного суспільства, де кожен має рівні можливості. Публікація підготовлена в межах проєкту «Громадська платформа на підтримку безбарʼєрного суспільства в Україні» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір» та адмініструється ІСАР Єднання в рамках ініціативи, сприяючи створенню сильного громадянського суспільства та підтримці реформ в Україні.”
Сьогодні Віктор готується до міжнародного забігу на 90 км на адаптивних бігових лижах у Швеції, а також до змагань з парахокею у Фінляндії. Під час подорожей Віктор має можливість надихнутися на нові звершення та ще раз подякувати міжнародним партнерам, таким як Швеція та Норвегія за підтримку України у сфері охорони здоров’я та соціальної політики.
Своїм прикладом Віктор Дикий доводить, що активне, наповнене життя після поранення — можливе. Його шлях — це історія незламності, мужності та відваги, що надихає мільйони людей.
