Дистанційна робота у Слов’янську: як триматися за справу, коли навколо війна
Для мешканців Слов’янська віддалена робота давно перестала бути питанням комфорту чи модним трендом. Сьогодні це спосіб вижити в місті, де гуркіт фронту чути щодня, а звичні підприємства закриті або релоковані. Люди шукають заробіток в інтернеті не від хорошого життя, а щоб мати бодай якусь опору.
“Слов’янські відомості” розповідають про особливості працевлаштування в прифронтовій зоні та способи технічної підготовки до онлайн-зайнятості.
Як шукають роботу ті, хто залишився вдома
Процес того, як люди шукають роботу онлайн, у прифронтовому місті сильно відрізняється від інших регіонів України. Через відсутність підприємств та релокацію бізнесу багато містян переглядають вакансії не тільки у Центрі зайнятості, а й на таких платформах, як Work.ua чи Robota.ua тощо. Дехто навіть моніторить Telegram-канали в пошуках пропозицій.
У таких випадках обирають те, що не потребує миттєвої реакції щосекунди: копірайтинг, заповнення карток товарів або модерацію.
“У мене вже був досвід роботи онлайн, заповнювала опис товарів в інтернет-магазині, коли ще жила у Донецьку. Коли переїхала у Слов’янськ, працювала у магазині одягу. Нині він закритий. Я поки що не планую виїжджати, тому вирішила повернутися до дистанційної роботи. Не можу сказати, що платять дуже багато, але це більше, ніж нічого”, — каже переселенка Олена.
Головний критерій пошуку, за її словами, своєчасна оплата та лояльність роботодавця до того, що можна на годину зникнути з мережі через черговий “приліт” чи ще якісь обставини.
Робота в інтернеті стає порятунком і для тих, хто боїться зайвий раз виходити на вулицю під обстрілами. Люди створюють цифрові резюме, де між рядками про досвід читається готовність працювати в будь-яких умовах. Часто вакансії дистанційно стають містком до великих міст: сидячи в Слов’янську, можна бути менеджером київської фірми або закордонного стартапу. Це дає не лише гроші, а й відчуття зв’язку з великим світом, який продовжує жити. Але такі вакансії треба ще знайти.
Робоче місце в укритті та битва за інтернет
Облаштування офісу в прифронтовій зоні — це окремий вид мистецтва. Коли інфраструктура страждає від ударів росії, робота на дому перетворюється на квест із пошуку зв’язку. Слов’янці знають: без оптоволокна (технології GPON), яке працює без світла, розраховувати на стабільність не варто. Роутери живлять від павербанків, а ноутбуки тримають зарядженими на 100% щохвилини, бо ніхто не знає, коли згасне лампа, коли знову з’явиться світло та якою буде напруга в мережі, адже останнім часом вона дещо низька.
Щоб не підвести замовника, доводиться купувати зарядні станції або майструвати системи з автомобільних акумуляторів. Це великі витрати для людей, що живуть у прифронтовому регіоні, але це інвестиція у можливість заробляти.
“Часто робочим місцем стає коридор або ванна кімната за правилом двох стін, де поруч із ноутбуком стоїть тривожна валіза. Таке поєднання побуту та війни виснажує, але водночас дає якесь відчуття спокою. Знаю, що більшість людей цього взагалі не дотримується, але я не можу звикнути до цих звуків. Сам про себе не подбаєш, то ніхто вже не подбає. До того ж, коли думки та руки зайняті, менше нервуєш”, — додає жінка.
Як працювати, коли нерви на межі
Психологічний тиск — це дійсно, найважча частина фрілансу. Працювати, коли за вікном чутно звуки шахедів або роботи ППО, фізично важко: руки тремтять, а думки тікають до новин. Проте саме робота стає тим “якорем”, який не дає з’їхати з глузду. Концентрація на таблицях чи текстах допомагає відключитися від страху бодай на кілька годин.
“Це іронічно, але дедлайни іноді допомагають пережити найстрашніші хвилини, бо дають мозку конкретне завдання замість нескінченного очікування небезпеки”, — пояснює Олена.
Досвідчені віддаленики радять не приховувати свою ситуацію від колег. Більшість українських компаній з розумінням ставляться до мешканців прифронтових зон. Чесне попередження: “У нас зараз гучно, можу бути офлайн” — працює краще за будь-які виправдання. Це створює атмосферу довіри, де робота — це не лише про гроші, а й про підтримку одне одного у складні часи.
Так, робота на фрілансі — це не ідеальний вихід, але це реальний шлях для Слов’янська сьогодні. Це можливість не просити допомогу, а заробляти її власною працею, попри всі намагання росії зупинити життя в місті. Поки у вікнах горить світло від акумуляторів, а люди стукають по клавішах під звуки сирен, Слов’янськ залишається стійкою та сильною частиною України й продовжує боротися.
