Письменник і краєзнавець зі Слов’янська готує до евакуації книги та картини про рідну Донеччину
Картини та книжки, пов’язані з історією Донеччини, готує на евакуацію зі Слов’янська письменник і краєзнавець Валерій Романько. Через погіршення безпекової ситуації 74-річний чоловік виїздить з міста, де прожив майже 40 років, з яких 30 пропрацював викладачем в педуніверситеті. Частину колекції книжок керівник Донецької обласної організації Спілки краєзнавців України вже роздарував бібліотекам — на Київщині та на Харківщині, картини — забере з собою, на нове місце проживання, в один з тилових регіонів.
Про нього розповідає Суспільне Донбас.
У 90-ті Валерій Романько вів краєзнавчу рубрику в місцевій газеті “Донеччина”, підшивки видання, які зараз теж хоче вивезти.
“Треба встигнути зберегти ці культурні цінності”
Наразі краєзнавець Валерій Романько пакує свій архів, аби евакуювати його з Донеччини. Це — книги, підшивки газет, картини.
“Є картина, яка особливо дорога. На ній — в’їзд у село Новотроїцьке. Там, де я відпрацював 13 років, вчителем, директором школи. І це пам’ятна картина — Петра Майбороди. Коли зайшли окупанти в село Новотроїцьке, то вбили сім’ю Петра Майбороди. Це вже покійний наш художник”, — розповідає про картину краєзнавець Валерій Романько.
Серед картин є дві художника Олександра Ворони з Макіївки, який теж в евакуації.
“Відомий художник, член Національної спілки художників України Олександр Ворона родом з Макіївки, працював у Донецьку, зараз перемістився в Кропивницький. Такі картини, шкода їх залишати…”.
“Цінні речі, культурна спадщина наших земляків. Взагалі треба пакувати та встигнути зберегти ці культурні цінності. Вони не тільки для мене дорогі, я думаю, вони будуть важливими й для тих, які пізніше глянуть і згадають, що робилося на Донеччині”, — зазначив Валерій Романько.
Письменник та краєзнавець, окрім картин, збирає в евакуацію книжки зі свідченнями людей, які пережили голодомор на Донеччині.
“Книги для мене дорогі — як для письменника, і як краєзнавця. Книжки про голодомор на Донеччині, рідкісні. Тим паче про голодомор в Красноармійському районі, там, де я народився. Це мої земляки, свідчення того, що і тут на Донеччині був Голодомор. Хочеться зберегти ці книги. Книги про Олексу Тихого, нашого правозахисника, нашого земляка, чимала бібліотека, тут неповна. Теж треба відправити в надійні місця”, — говорить краєзнавець.
Валерій Романько пакує і тризуб, який ховав на початку повномасштабного вторгнення.
“У мене є рідкісна така річ, для мене дорога. У 2022 році, коли тут дуже “жарко” було на нашій території, ми — виїздили. Я ховав її — буквально закопував, а потім, коли розкопував, трохи пошкодив, але підправив”, — каже Валерій Романько.
Також забирає газети, серед яких є єдина україномовна газета регіону, говорить краєзнавець.
“Дорога для мене газета “Донеччина”, її назва, це наша обласна, єдина україномовна газета. І оце підбірка сторінки “Рідний край”, їх більш як 120. З 1994 до 2000 року — газети вже і давні, можна сказати, але й актуальні там статті до цього часу”, — показує Романько.
Вікна у будинку Валерія забиті, бо були вибиті під час обстрілів. За його словами, вдарили окупанти тоді за 500 метрів від будинку.
Краєзнавець розповідає, частину книг вже встиг відправити до Національної історичної бібліотеки у Київ та в Донецьку обласну бібліотеку у Білій Церкві.
“Більш як 300 книг я відправив у нашу Донецьку обласну бібліотеку, яка у Білій Церкві. Буквально вчора ще відправив другу посилку в Барвінкове, у міську бібліотеку. Вона згоріла, книги згоріли в бібліотеці, і ми вирішили теж доповнити цю бібліотеку. А, я ще підготував пакет для бібліотеки ім. Стефаника у Львів для збереження. Російську літературу майже всю довелося віддати на макулатуру. Нехай переробляють на папір гарний і друкують українські книжки”, — говорить краєзнавець.
“З майном, з книгами, шкода все це залишати, але змушують нас покидати рідну землю. В окупації, то взагалі, нам не життя. А тут уже питання стоїть хоча б встигнути виїхати”.
Валерій Романько згадує 2014 рік, коли Слов’янськ був окупований.
“В 2014 році — були, але в 2014 трохи відношення було інше. Я пам’ятаю, син мій вилазив на будівлю, фотографував отих “зелених чоловічків”. Так вони його покликали сюди, зняли його з будинку, пригрозили пальчиком і відпустили. Сьогодні такого не було б. Сьогодні значно жорсткіше поводяться, якщо тільки українська мова, або хто скаже, що це проукраїнський громадянин — без розмов і слідства”, — каже Валерій Романько.
“Сьогоднішні дні важкі для Слов’янська, для Краматорська, для Донеччини взагалі. І тому хотілося зберегти нароблене нами, українцями, тут, на Донеччині”.
