Війна для журналіста Сергія Горбатенка почалася у 2014 з захоплення Слов’янська
Воєнкор «Донбас Реалії» розповів Kramatorsk Post про найважчі моменти роботи, відповідальність перед аудиторією та життя поруч з війною.
Війна для журналіста Сергія Горбатенка почалася не у 2022 році, а ще у квітні 2014-го, коли він на власні очі побачив захоплення Слов’янська. Відтоді він документує воєнні злочини росіян, обстріли Донеччини та історії військових і цивільних.
До Дня військового журналіста Kramatorsk Post поспілкувалися з воєнкором «Донбас Реалії» про найважчі моменти роботи, відповідальність перед аудиторією та життя поруч з війною.
«Тоді я сказав: почалася війна»
Сергій згадує, що особисто для нього війна почалася 12 квітня 2014 року, коли російські бойовики разом з місцевими прихильниками Росії захопили будівлі поліції та СБУ в Слов’янську.
«Після того, як відзняв ситуацію біля місцевої поліції, повертався до редакції. На ґанку муніципалітету зустрів випускників філфаку Донбаського педуніверситету, який і сам закінчив. Мені почали казати, щоб поспішав з роботою. А я відповів: “Послухайте, зрозумійте, зараз не до посиденьок, — почалася війна”», — згадує журналіст.
Ще один момент, який назавжди закарбувався в пам’яті, — 6 червня 2014 року. Тоді над окупованим Слов’янськом український розвідувальний літак Ан-30 збили російські окупанти. Сергій бачив усе на власні очі разом із дворічним сином.
«Два пуски з ПЗРК. Одна ракета вибухнула поряд, інша влучила в двигун. Він загорівся. Настала тиша. А потім — крики та оплески окупантів і деяких місцевих. Літак відвели від житлових кварталів. Загинули п’ятеро членів екіпажу», — розповідає Горбатенко.
«Війна змінює саму суть журналістики»
За словами Горбатенка, з початку війни журналістика на Донбасі повністю змінилася. Звичні теми — пориви водогонів, стихійні сміттєзвалища, відсутність транспорту — відійшли на другий план. Тепер у фокусі воєнні злочини росіян та історії тих, завдяки кому можна жити і працювати на Донеччині: військові та волонтери.
Він також пояснив, що військовий журналіст — це окрема професія.
«Військовий журналіст — це кадровий військовослужбовець, який працює за Статутом і має обмеження. Як звичайний репортер я маю більше свободи — у тематиці, лексиці, плануванні. Показую і військових, і цивільних», — пояснює Сергій різницю.
«Найважче — бачити наслідки обстрілів»
Найважче навіть не фізична небезпека, а те горе, яке доводиться фіксувати ледь не щодня, каже Сергій.
Одними з найболючіших спогадів для журналіста залишаються російські удари по Краматорську, зокрема, ракетний удар по залізничному вокзалу 8 квітня 2022 року та обстріл піцерії в центрі міста 27 червня 2023 року, коли загинула близька подруга Сергія, письменниця та документаторка воєнних злочинів Вікторія Амеліна.
Також Сергій пригадав й нещодавній удар «Шахедом» по приватному будинку, коли у вогні горіли тіла двох підлітків, а з-під завалів дістали тіло їхнього 8-річного брата.
«Росія під корінь зрізала цілу родину», — гірко констатує Горбатенко.
«Головне — залишатися людиною»
Горбатенко зізнається, що чіткої межі між професійною дистанцією та емоційністю для нього не існує.
«Якщо людина на місці обстрілу емоційно виснажена, то можу обійняти і просто мовчки постояти. Якось, коли возив поранену собаку до ветеринара, мене запитали: “ти журналіст чи волонтер?” А я просто прагну бути людиною».
«Аудиторія змінилася разом із війною»
Горбатенко відчуває величезну відповідальність перед аудиторією.
По-перше, не показувати нічого зайвого, бо росіяни добре працюють розвідкою.
По-друге, руйнувати міф про те, що на Донбасі лише «ждуни».
По-третє, показувати історії простих піхотинців, щоб люди в тилу не були байдужими і допомагали армії. Сам він регулярно поширює збори на підрозділи.
Сама аудиторія за ці роки теж змінилася. За словами журналіста, якщо у 2014-му багато українців не усвідомлювали масштаб війни, то зараз вона торкнулася кожного. Особливо сильно відгукуються матеріали про ексгумації загиблих — їх дивляться навіть у Росії.
Про складнощі, відновлення та поради майбутнім журналістам
Найскладніше в роботі, за словами Сергія, — це пам’ятати про власну безпеку: «Завжди треба дивитися під ноги і дослухатися до неба».
Після важких зйомок відновлюється просто: прогулянками з собакою і написанням віршів.
І на завершення — порада молодим журналістам, які тільки входять у професію:
«Пам’ятати принцип “не нашкодь”. Не забувати, паспорт якої країни у вас у кишені. І дуже прискіпливо підходити до того, хто платить вам гроші».
