Рятувальник Іван Сікан про службу під обстрілами і врятовані життя
Пожежний із Донеччини, який змінив роботу зварювальника на каску рятувальника, щодня виходить туди, де після вибухів ще осідає пил, — і каже, що обрав цю професію свідомо та без жалю.
Про це повідомляють “Слов’янські Відомості” з посиланням на Головне управління ДСНС України у Донецькій області
Іван Сікан служить у 82-й державній пожежно-рятувальній частині (м. Святогірськ) 6-го державного пожежно-рятувального загону (м. Слов’янськ). У системі ДСНС він із 2016 року. За участь у захисті держави відзначений нагородою Президента України “За оборону України”.
Народився і виріс Іван Сікан у Костянтинівці. До служби мав фах електрогазозварювальника, працював контролером зварювальних робіт. Зізнається, що з часом захотів більшої відповідальності та реальної допомоги людям. Дізнавшись про набір до Служби порятунку, вирішив кардинально змінити професійний шлях.
Повномасштабну війну зустрів у рідному місті, де тоді ніс службу. Після перших ударів по адмінбудівлях та інфраструктурі підрозділ практично безперервно виїжджав на місця влучань. Робота проходила під загрозою повторних атак.
Влітку 2023 року після авіаудару по промисловій зоні неподалік житлових кварталів під обстріл потрапив і сам район. Рятувальники гасили кілька пожеж одночасно. До операції залучили максимум особового складу та техніки. Вогонь у двох будівлях ліквідували, обійшлося без загиблих.
Серед найскладніших виїздів Іван згадує Часів Яр, де ракета зруйнувала багатоповерхівку. Під завалами шукали людей кілька діб. Працювали підрозділи з різних міст Донеччини, кожен сектор розбирали окремо. У його зоні були жертви. Каже, моральне навантаження тоді було не меншим за фізичне.
Восени 2024 року у Костянтинівці обвалився під’їзд дев’ятиповерхового будинку. Під бетонними плитами опинилася жінка. Рятувальники бачили її, але нижню частину тіла затиснуло конструкціями. За допомогою гідравлічного обладнання поступово звільнили постраждалу й передали медикам. Паралельно інші бійці евакуйовували мешканців із верхніх поверхів.
Іван каже, що в таких моментах особливо відчуває ціну своєї роботи. Саме тоді розуміє, чому свого часу змінив професію.
Його мати нині перебуває на Полтавщині. Вона підтримує сина і стежить за його службою. У вільні години рятувальник обирає тишу — риболовлю, прогулянки з собакою, музику. Головна мрія проста: щоб війна закінчилася і люди більше не втрачали домівки та близьких.
Ваш донат допомагає нам створювати нові матеріали та залишатися незалежними.
Дякуємо за підтримку!
