Історія пенсіонера з села Прилісне та його баранів

Житель села Прилісне Черкаської громади Донеччини Сергій на пенсії почав розводити баранів. Як сам каже — не на продаж, а щоб було, чим себе зайняти. Зараз у нього — шестеро. Тварини бояться обстрілів, прогодувати їх на пенсію важко, а вивезти, каже чоловік, — теж не має змоги.

Як зараз живе Сергій зі своїми тваринами за 40 кілометрів від фронту — в матеріалі Суспільне Донбас.

Чоловік вже понад п’ять років тримає баранів романівської породи. Каже — завів їх не для заробітку, а для душі.

“Дєдушка, пенсіонер, як і я”, — розповідає про свого баранця Сергій.

Колись у господарстві було понад два десятки тварин. Зараз залишилося шість — чотири барани та дві вівці.

“Шкода їх дуже. Я вже скільки років тримаю, а лише одного зарізав. І то не я, не власноруч зарізав… У мене їх було більше двох десятків. Але півтора десятка крали”, — розповідає чоловік.

Тварини чекають на ягнят. Та прогодувати їх непросто.

“Староста мені виділив поляну. Я випасаю там. І зимою пасу, а що, якщо кормить нема чим. На пенсію ж не накормиш. Їм треба хоча б по кілограму зерна на кожного. І сіно”, — ділиться Сергій.

“Злидні, голодні. Шерсть — так і не видно по них. А на вагу, піднять його — там і 50 кілограмів не буде. А в цьому віці має бути в нього десь сімдесят”, — розповідає чоловік.

Прилісне розташоване неподалік лінії фронту. У селі дедалі частіше чути вибухи. Тварини, каже чоловік, лякаються обстрілів.

“Тільки вибух, падають, під стінку ховаються, лягають. Вертоліт летить, літак — лякаються”, — каже Сергій.

Родину Сергій відправив в евакуацію. Сам же залишається у Прилісному. Каже, покинути господарство не може: “На кого ж я їх залишу?”. Вивезти баранів теж непросто.

“Вивезти реально, але на все треба гроші. Та і куди везти — в зоопарк?”, — розмірковує пенсіонер.