“Ти приїхав у війну”: як сьогодні виглядає дорога з Києва до Слов’янська
Поїздка до рідного дому для мешканців Донеччини сьогодні перетворилася на складне логістичне випробування, де кожен кілометр розбитої траси нагадує про близькість фронту. Зруйнована інфраструктура, відсутність залізничного сполучення, розбиті дороги та постійне відчуття небезпеки стали невід’ємною частиною маршруту, що з’єднує столицю з прифронтовими містами.
Журналісти “Слов’янських відомостей” поспілкувалися з жінкою, яка нещодавно повернулася зі столиці до Слов’янська і розповіла, як нині виглядає маршрут із Києва через Лозову.
Два автобуси — і більше не буде
Потяг із Києва прибув до Лозової вчасно. Жінка разом із подругою їхали безплатно за програмою “Зимової підтримки”, де пасажири оплачують лише постіль — 95 гривень. Людей висадили на протилежний бік від розбитого залізничного вокзалу, де на них уже чекав транспорт. Вибір був невеликим: соціальний рейс або платний автобус через Барвінкове та Краматорськ. Вартість — 500 гривень до Краматорська і 450 — до Слов’янська.
“Водій одразу сказав: сьогодні лише два автобуси — і більше не буде. Нас зустрічали машиною, тож ми лише спостерігали за тим, як інші пасажири сідали в автобус. Водій почав квапити: “Швидко, швидко, сідаємо і їдемо”. Сказав, що небезпечно затримуватися бо літав дрон і можуть бути обстріли. Усі дуже швидко розосередилися й поїхали”, — каже вона.
Дороги, які навіть не латають
Найважчим етапом виявилася сама дорога, яка перебувє у жахливому стані. Шлях який раніше займав дві години, тепер розтягується на чотири або навіть шість. На деяких ділянках автівки змушені рухатися “гуськом” зі швидкістю 10–20 км/год, оминаючи глибокі вирви, які після дощів ховаються під водою.
“Раніше можна було дістатися цією дорогою до Слов’янська чи Краматорська приблизно за дві години, а тепер потрібно вдвічі більше часу. Я сиділа поряд із водієм і мені було цікаво, з якою швидкістю ми рухаємось, бо здавалося, ніби просто повземо. Переважно швидкість була десь 40–50 км/год, а подекуди машини взагалі рухалися “гуськом” по 10–20 км/год, бо через ями проїхати швидше просто неможливо. І навіть коли здається, що ямка не дуже велика, вона може бути глибокою, але через калюжі дізнатися про це заздалегідь неможливо”, — каже жінка.
За словами водія, такі ділянки дороги не лише в напрямку Лозової, а й у бік Дніпропетровщини. Лише в одному місці — поблизу Лозової — побачили ремонтну бригаду, яка латала ями. Інформація про можливі плани відновлення окремих ділянок у Харківській області кілька разів озвучувалась представниками влади Харківської та Донецької області, але чи реалізують їх цієї весни — питання відкрите.
“Їдеш і думаєш: як цією дорогою везуть поранених? Нас трясло так, що деяким людям ставало зле. А якщо це тяжкопоранений?” — говорить співрозмовниця.
Узимку, коли ґрунт був мерзлий, водії подекуди об’їжджали розбиті ділянки полем. Зараз це неможливо.
“Поки їхали, бачили кілька пошкоджених та згорілих автомобілів. Одна з них — машина “Нової пошти”, яку того дня обстріляли. Вона вже не горіла, але з дороги її не прибрали. І тут цікаво те, що в деяких місцях над дорогою натягнуті захисні сітки, але частина з них уже пошкоджена.
“Ти приїхав у війну”
На питання про те, чи було страшно їхати, чи виникало почуття нереальності того, що відбувається (адже багато людей вказують саме на це, коли довго не приїжджали на Донеччину), жінка зізнається: “Не страшно, але відчуття зовсім інші, ніж у столиці”. Там вона мешкає майже 4 роки, але час від часу приїжджає додому, у Слов’янськ.
“У Києві теж війна, багато військових, часті обстріли, є руйнування. Але тут ти приїжджаєш у війну по-справжньому. Розбомблений вокзал, багато хлопців у формі. Інша атмосфера, інше повітря. Чи страшно їхати? Ні. Але вже на вокзалі виникає якесь внутрішнє почуття і розуміння: “Ти приїхав у війну”.
Наостанок хочеться додати, що сьогоднішня дорога потягом з Києва до Лозової, а потім ще й до Слов’янська розбитими дорогами — це зріз реальності сьогодення. Зруйнована інфраструктура, складна логістика і щоденна адаптація людей до умов війни. Водночас — це повернення додому, навіть якщо на кілька днів, щоб когось побачити, з кимось зустрітися. Або забрати ще кілька пам’ятних та важливих речей з дому…
Ваш донат допомагає нам створювати нові матеріали та залишатися незалежними.
Дякуємо за підтримку!
