«Однієї крові»: батько і син у лавах 120-ї бригади ТрО
Є історії, які не потрібно вигадувати — вони вже написані життям. Коли поруч у строю стоїть не просто побратим, а рідна людина, це інший рівень відповідальності та сили. Іноді для порозуміння достатньо одного погляду — без слів.
Це історія батька і сина, які разом боронять Україну в лавах 120-ї окремої бригади територіальної оборони.
Сім’я у строю
У війську часто кажуть: підрозділ — це сім’я. Для Олександра та Андрія це не метафора, а реальність.
Батько і син служать пліч-о-пліч, поєднуючи бойовий досвід ветерана та енергію нового покоління. Олександр із позивним «Хохол» перебуває у строю з перших днів повномасштабного вторгнення. За його плечима — бої на Донбасі та складні виходи на Харківщині, зокрема у районах Стариці та Вовчанська. Його мотивація незмінна — захист родини.
Андрій мобілізувався на початку 2025 року. Батько зробив усе, щоб син потрапив до його підрозділу — не через привілеї, а щоб передати найважливіше: досвід виживання на лінії бойового зіткнення.
Позивний для нього обрали швидко:
— Будеш «Хохол-молодший».
Іспит війною
Опанувавши саперну справу, Андрій уже за кілька місяців виконував бойові завдання на складних ділянках Вовчанського напрямку.
Літо 2025 року стало для нього справжнім випробуванням: нескінченні виходи на мінування під постійним наглядом ворожих дронів, неможливість покинути позиції через «важке небо», дні, проведені в укриттях.
«Коли вибратись було майже неможливо через “брудне небо”, доводилося сидіти в укриттях по кілька днів і відстрілювати ворога. А вони лізуть і лізуть. І дрони постійно дзижчать над головою», — згадує Андрій.
Батько спостерігав, як змінюється син: зникала юнацька легковажність, натомість з’являлася твердість — та сама «військова костинка». Андрій здобув повагу підрозділу не завдяки батькові, а завдяки власним діям, витримці та надійності.
Сьогодні він воїн, який живе за принципом:
«Ніхто не кине. Ніхто не відступить».
Батьківська правда
«Як батько, я взагалі не хотів би, щоб син служив. Він — моя кровинка і завжди залишиться дитиною. Але як чоловік розумію: захист свого — це справа честі. Тому зробив усе, щоб його тут прийняли як свого», — каже Олександр.
Нова війна — нові ролі
Після переформування батальйону в батальйон безпілотних систем їхня служба змінилася.
Олександр координує забезпечення підрозділу. Андрій працює з безпілотними системами та займається логістикою в зоні активних бойових дій.
Війна стала технологічною: дрони замінюють цілі групи піхоти, використовуються дистанційне мінування та доставка вантажів під обстрілами.
Їхня спільна робота — це баланс досвіду і швидких рішень, розсудливості та рішучості. Кожен успішний вихід наземної платформи, яка витримала удар і повернулася, стає їхньою особистою перемогою.
Чекати двох
Вони знають, заради чого воюють.
Удома на них чекає дружина і мати — жінка, яка щодня очікує з фронту одразу двох найдорожчих людей.
І кожне виконане завдання наближає момент цієї зустрічі.
Ваш донат допомагає нам створювати нові матеріали та залишатися незалежними.
Дякуємо за підтримку!
