Майор Ольга Братута: «Моя батарея воює з комфортом, бо без ладу в побуті немає результату в бою»
В українському війську є люди, чия професійність не потребує гучних гасел. Майор Ольга Братута — заступниця командира батальйону з артилерії 120-ї ОБр ТрО ЗСУ — саме з таких. Вона говорить зважено, мислить системно і керує без зайвого галасу. Її війна — це не про пафос, а про математичну точність, постійне навчання та… домашній хліб на позиціях.
Ми поспілкувалися з пані Ольгою в Києві, де вона перебуває на лікуванні після поранення. Говорили про те, як працює сучасна артилерія, чому командир має бути «на голову вище» та як побудувати систему, де кожен відчуває себе частиною єдиного організму.
Про лідерство та тихий авторитет
— Пані Ольго, ваш стиль командування називають нетипово спокійним. Як вам вдається тримати дисципліну в артилерійському підрозділі, не підвищуючи голос?
— Я за своєю природою спокійна і врівноважена людина, і вважаю це своєю перевагою. Я ніколи не кричу на підлеглих і не переходжу межі особистої поваги. Якщо ти спілкуєшся з людьми на рівних, вони починають тебе чути, а не просто боятися.
Проте не варто плутати спокій із м’якістю. Я — суворий командир. Бойове завдання для мене — понад усе. Моя задача як керівника — чітко пояснити «що», «чому» і «навіщо» ми робимо. Коли люди розуміють логіку наказу, вони виконують його свідомо й відповідально. Також важливо розуміти, що артилерія — це командна робота, а не виступ однієї людини.
Про «жіноче питання» в армії
— Ви займаєте високу посаду в артилерії — традиційно «чоловічій» царині. Чи відчували ви на собі упередження?
— Буду відвертою: якби я була чоловіком, мені не треба було б абсолютно нічого доводити. Але жінці в армії досі потрібно бути на голову вищою за чоловіка, щоб показати свою спроможність. Це мінімум на будь-якій посаді.
Упередження є — іноді тебе не сприймають серйозно через гендер, іноді засуджують саме рішення жінки бути у війську. Але я не витрачаю час на суперечки. Я доводжу свою професійність справами. Я на своєму місці, і мій особовий склад із цим згоден. Артилерія — це злагодженість, тут стать не має значення.
Про технологічну гонку та страх
— Ви часто наголошуєте, що війна — це постійне навчання. Що це означає для вашого підрозділу на практиці?
— Якщо ти зупинився у розвитку — ти програв. Сучасна війна прогресує технологічно щодня. Ми впровадили систему навчання: раз на місяць хтось із підрозділу обов’язково їде на курси. Також активно розвиваємо напрям безпілотних систем, щоб батальйон міг наносити вогневі ураження самостійно.
— Як у такому темпі боротися зі страхом?
— Страх — це нормально, він рятує. Але він нівелюється тоді, коли з’являється чітка мета і знання. Коли ти прорахував умови, врахував усі фактори та підготував людей, страх трансформується у концентрацію. Нерозсудливість — це не сміливість. Справжня мужність на війні — це здатність думати головою та безперервно планувати в екстремальних умовах.
Філософія комфорту на фронті
— Ваша фраза «Моя батарея воює з комфортом» звучить незвично. Що ви вкладаєте в це поняття?
— Мій інструктор казав: «Солдат повинен воювати в комфорті». Втомлений і невлаштований боєць воює гірше. Якщо є воля, можливості знайдуться всюди. У нас облаштовані позиції, де можна спокійно жити автономно.
Дійшло до того, що мої хлопці самі почали пекти хліб прямо на позиціях. Були складнощі з доставкою — вони організували піч, знайшли борошно і тепер забезпечують свіжим хлібом навіть сусідні підрозділи. Це і є показник дорослості підрозділу — здатність організувати життя за будь-яких обставин.
Про повернення та майбутнє
— Після поранення ви прагнете якнайшвидше повернутися. Чому?
— Зараз мені в цивільному житті складніше, ніж на фронті. В армії все зрозуміло: є завдання, є відповідальність, є твоя команда. Це середовище, де мені комфортно. Я дуже чекаю моменту, коли знову буду зі своїми хлопцями, бо скучила за ними.
— Яким ви бачите свій шлях після перемоги?
— Я не бачу себе ніде, крім Збройних Сил. Моя мета цілком конкретна — продовжувати службу і дослужитися до генерала. Це бажання будувати армію, де професіоналізм і результат є головними стандартами.
Війна без пафосу
Історія Ольги Братути — це не про «героїню» з плакатів. Це історія офіцера, який мислить системно, працює командно і не боїться відповідальності. Її підхід до війни позбавлений зайвих емоцій: менше пафосу — більше результату.
Вона довела, що в армії можливо все: і бути жінкою-командиром в артилерії, і пекти хліб під обстрілами, і будувати майбутнє, де професійний розвиток є обов’язковим. Можливо, саме тому її батарея справді воює з комфортом, а ворог відчуває кожне їхнє виважене рішення.
Ваш донат допомагає нам створювати нові матеріали та залишатися незалежними.
Дякуємо за підтримку!
