Символ дому та незламності: як Слов’янськ формував власні традиції до Дня вишиванки
Фото: Наталья Бондаренко, Слов'янськ, 2018 рік
Для прифронтового Слов’янська День вишиванки вже понад десятиліття є не просто етнічною традицією, а символом української ідентичності та незламності. Після звільнення міста від окупації у 2014 році це свято набуло особливого, майже болючого сенсу: одягнути вишиту сорочку на міські вулиці означало заявити про свій спротив окупантам та повернення до мирного життя.
“Слов’янські відомості” нагадують, як проходило святкування Дня вишиванки у Слов’янську та пояснюють, чому це більше, ніж національне свято для містян.
Це був день, коли місто ніби змінювало ритм: на вулицях ставало більше усмішок, на площах — синьо-жовтих прапорів, а вишиті сорочки об’єднували людей різного віку й професій. Бо одягнути вишиванку тут означало сказати: “Ми є. Ми вистояли. Це — наше. Ми — Україна”.
Воно вже не сприймалося як декоративна традиція чи “етнічний день”. Для багатьох це був спосіб повернути собі нормальність у місті, яке пережило окупацію. Перші локальні відзначення виглядали неформально, але дуже щиро — без великого сценарію, зате з відчуттям, що важливо просто бути разом. І саме формувалися вже традиційні святкові зібрання на Соборній площі з подальшими ходами центральними вулицями. Участь у них брали місцеві мешканці, переселенці, волонтери, активісти, родини з дітьми, школи, культурні заклади, творчі колективи.
У пам’яті закарбувалися роки, коли святкування вже включали міські локації з музикою, невеликими виступами та фотозонами. Біля бібліотеки, у парку, на центральних майданчиках містяни зупинялися не лише заради фото, а й просто щоб побути в цій атмосфері.
У фотографіях того дня, наприклад, у 2018 році багато сонця, дитячих усмішок, квітів у волоссі та якогось особливого відчуття легкості. Тепер ці світлини виглядають майже як кадри з іншого життя. Просто подивіться, які щирі усмішки у людей, які зібралися у центрі міста. аби відзначити це свято!
2020 рік приніс карантин і тишу замість великих свят. Але навіть тоді Слов’янськ не відмовився від Дня вишиванки. Просто святкування перемістилося у соцмережі, офіси, домівки. Люди фотограхувалися у вишитих сорочках на роботі, у дворах, на кухнях, влаштовували маленькі флешмоби й передавали одне одному це відчуття єдності через екрани телефонів.
А вже у 2021 році місто ніби надолужувало втрачений час. На Соборній площі знову лунала музика, працювали виставки й майстер-класи, виступав етно-гурт “Буття”, а ввечері сотні людей рушили у великій вишиванковій ході до парку Шовковичного.
Потім прийшла повномасштабна війна. Святкування стали стриманішими, без великих форматів і масових подій по всій країні, а у Слов’янську перейшли в формат соціальних мереж — люди діляться своїми фото у вишиванках з тих міст чи країн, де перебувають зараз.
Для Слов’янська День вишиванки залишився як особистий і дуже тихий знак. Бо тепер вишиванка — це вже не лише про традицію. Це про пам’ять. Про дім. Про людей, які роз’їхалися по різних містах і країнах, але досі зберігають у шафі ту саму сорочку, вдягнену колись на святкову ходу у Слов’янську. Про дітей, які пам’ятають великі прапори над площею. Про місто, яке попри все залишається українським.
Ваш донат допомагає нам створювати нові матеріали та залишатися незалежними.
Дякуємо за підтримку!
