15 серпня 2024 року загинув у бою Станіслав Луценко
Щоденно о 9 годині зупиніться, де б ви не були і вшануйте світлу пам’ять усіх, хто загинув в Україні через російську агресію.
Минуло два роки з часу загибелі Станіслава Луценка.
Луценко Станіслав Валерійович – солдат, водій-майстер ремонтної майстерні ремонтно-відновлювального батальйону військової частини А7014
Народився в Слов’янську. У 2012 році закінчив Билбасівську загальноосвітню школу І-ІІ ступенів, після чого одразу почав трудову діяльність. Був монтажником, але опановував й інші професії – водія, зварювальника, тощо. Працював на підприємстві «Донметмашспецстрой». Брав участь у будівництві нового велокомплексу в Лимані, об’єкту на заводі «Азовсталь» у Маріуполі.
З початком повномасштабного російського вторгнення хлопець залишився без роботи. У серпні 2022-го року вирішив піти на фронт добровольцем. «Коли він сказав мені про це, я попросила його все як слід обдумати, – пригадує мати Станіслава Світлана Луценко. – Але він не змінив свого рішення».
Уклавши контракт із ЗСУ, вивчав бойову справу у навчальному центрі «Десна», після чого ще три місяці вдосконалював навички у піхотному училищі Національних Збройних Сил Латвії.
На фронті брав участь у бойових діях на різних напрямках Донеччини. За бойові заслуги був нагороджений медаллю «Ветеран війни».
Станіслав Луценко загинув 15 серпня у бою в районі села Невське Сватівського району Луганської області від смертельних поранень внаслідок мінометного обстрілу. До своїх 29 років він не дожив місяць.
Станіслава поховали на кладовищі в районі селища Андріївка. У нього залишились батьки та молодший брат.
Вічна пам’ять та вічна слава Герою!
