«Життя не стало на паузу»: як дівчина зі Слов’янська перетворила шкільне захоплення на власну справу
Знімати виписку з пологового без світла й зв’язку, вести соцмережі для військових та вибудовувати власну справу в новому місті. Історія Софії Шевцової зі Слов’янська — про те, як шкільне захоплення відеомонтажем переросло у професію, яка розвивається попри обстріли, евакуацію та виклики війни.
Від шкільного захоплення до власної справи
Софія народилася й виросла у Слов’янську. Тут минули її дитинство та шкільні роки, тут вона почала робити перші кроки до майбутньої професії.
Дівчина навчалася у школі № 5. У старших класах долучилася до літературно-фольклорного гуртка: писала сценарії, брала участь у заходах, створювала святкові відео. Через пандемію та безпекову ситуацію частину завдань доводилося виконувати дистанційно, але саме тоді Соня зрозуміла, що робота з контентом їй справді до душі.
Поза школою допомагала батькам у сімейному бізнесі. Родина мала кафе домашньої кухні, а також продавала керамічний посуд і садові фігурки — справу, яку свого часу започаткував дідусь. Дівчина згадує, що їй подобалося спілкуватися з людьми й бачити зсередини, як влаштовані невеликий сімейний бізнес.
Навесні 2022 року через повномасштабне вторгнення родина виїхала до Миргорода на Полтавщині. Восени вони повернулися до Слов’янська. Батьки поступово відновлювали справу, а Соня продовжила навчання.
У 2024 році вона вступила до Харківського національного економічного університету ім. Семена Кузнеця. Паралельно дедалі більше занурювалася у SMM: проходила курси, тематичні марафони й згодом зареєструвала ФОП.
Наважитися вивести шкільне захоплення на новий рівень допоміг чоловік Владислав. Він побачив, що в неї добре виходять монтаж і дизайн, і запропонував спробувати себе у створенні контенту професійно.
Без його розмов про те, що в мене добре виходить монтаж і дизайн, я б ніколи не наважилася піти у сферу контенту. Він подарував мені стабілізатор, мікрофон і перше світло»
Після цього вона написала кільком місцевим бізнесам у Слов’янську — так з’явилися її перші два проєкти. А у 2025 році Софія запустила власний інтерв’ю-проєкт «Трохи поговоримо».
Серед гостей були власник кальянної «Культ», начальниця відділу пресслужби патрульної поліції Слов’янська та Краматорська, начальник Сіверсько-Донецького басейнового управління водних ресурсів та інші місцеві діячі.
Владислав завжди підтримував мене, підкидав ідеї, а коли я вигорала — допомагав рухатися далі
Згодом її клієнтами стали слов’янські барбершопи, косметологи, майстри манікюру, квіткова студія та автошкола «Лідер». Для одних Соня повністю вела сторінки в соцмережах, для інших — знімала й монтувала окремі ролики.
Попри складну ситуацію, обстріли, відключення світла, життя у Слов’янську не стало на паузу. Ми призвичаїлися до всього й продовжували працювати
Зйомка без світла і зв’язку
Одну зі своїх зйомок у Слов’янську Соня пам’ятає особливо чітко. Того дня в місті не було ні світла, ні зв’язку, а вона мала фіксувати виписку немовляти з пологового будинку. Попри відсутність контакту із замовниками, Соня знала час і місце зустрічі, тому просто прийшла.
Я знала, що на мене чекають. Усі щемливі моменти вдалося зафіксувати: як немовля виносили з пологового, а потім уперше заносили додому. Навіть у таких складних умовах життя продовжувалося — і це було класно
З часом Софії захотілося не лише створювати контент для інших, а й реалізувати власний проєкт.
Новий етап у Харкові
У серпні 2026 року через безпекову ситуацію подружжя переїхало до Харкова.
Без роботи дівчина не залишилася. Частину слов’янських проєктів продовжила вести дистанційно, а деякі клієнти, які також виїхали з міста, й надалі зверталися по її послуги.
У Харкові Софія вирішила спробувати також роботу з маркетинговою агенцією, яка працює з клієнтами по всій Україні. За тиждень пройшла тестовий період й отримала перший проєкт — зооклініку.
Я ніколи раніше не знімала тварин. Для мене це новий досвід, але дуже цікавий
Інші замовлення шукала самостійно, зокрема через Threads: переглядала дописи тих, хто шукав спеціалістів, і писала потенційним клієнтам. Так серед її проєктів з’явилося харківське підприємство, яке виготовляє сокири та ножі для ринків США та Європи.
Тут Соня працює не лише з контентом, а й як фотографка.
Після б’юті-сфери та кав’ярень довелося перелаштовуватися на нову тематику.
Для мене це розвиток. Хороший спеціаліст має вміти працювати з різними темами. У Слов’янську я знімала і кав’ярні, і гендер-паті, а тут відкриваються зовсім інші напрями
Зв’язок із Донеччиною вона не втрачає, продовжуючи співпрацю з земляками й після їхнього переїзду в інші регіони.
Робота з військовими
Окремим і принципово новим досвідом стала співпраця з військовими. З травня Соня займається соцмережами роти наземних роботизованих комплексів (НРК) — Instagram та TikTok.
За її словами, командир підрозділу сам написав їй в Instagram. Після особистої зустрічі та обговорення специфіки дівчина вирішила спробувати.
Для мене це був абсолютно новий досвід і певний страх: чи зможу, чи впораюся. Але коли я побачила, як НРК можуть змінювати перебіг подій і рятувати життя військових, мені одразу захотілося спробувати
Для підрозділу вона складає контент-плани, пише тексти, створює обкладинки та допомагає з монтажем. Соня зазначає, що з часом почала глибше розуміти специфіку військової комунікації: який контент є доречним та як правильно висвітлювати діяльність бійців.
Мрії про власну агенцію та повернення додому
Ще одним професійним кроком стала зйомка для мережі MasterZoo. Софія працювала над контентом про процес грумінгу й називає цю співпрацю важливою сходинкою у кар’єрі.
У майбутньому вона хоче працювати з більшою кількістю відомих проєктів, а згодом — створити власну агенцію. Мріє навчати дівчат і хлопців створювати якісний контент. До цього, каже, вже поступово йде: іноді пояснює тим, із ким працює, як монтувати відео, налаштовувати камеру чи створювати сторіз.
Та попри нові проєкти й плани Софія сумує за Слов’янськом — за домом, людьми та місцями, з якими пов’язане її дорослішання. Хоче знову побувати у будинку, де разом із чоловіком починали спільне життя, зайти до батьківської оселі, пройтися Шовковичним парком і центральними вулицями.
Хочеться, щоб настав такий день, коли можна буде завітати до всіх, із ким я працювала. Адже на кожному з цих проєктів були свої класні, позитивні моменти
Ваш донат допомагає нам створювати нові матеріали та залишатися незалежними.
Дякуємо за підтримку!
