Із чистого аркуша: історія підприємиці з Лимана, яка відкрила крамницю та міні-пекарню на Черкащині
В Україні жити не сумно — весь час нові виклики. Щойно розв’язуєш одну проблему, з’являється наступна. Наче хтось усе підвищує рівень складності гри
Понад 20 років вона разом із чоловіком розбудовувала власну справу на Донеччині. Повномасштабне вторгнення змусило родину залишити налагоджений бізнес і починати все спочатку на Черкащині.
Як подружжя відновлювало справу на новому місці й давало раду труднощам підприємиця розповіла «Слов’янським відомостям».
Чайна справа
Життя Оксани Штепенко завжди було пов’язане зі сходом України. Вона народилася в Краматорську, жила в Маріуполі та Донецьку: батько був військовим, тож сім’я часто переїжджала. Після одруження оселилася з чоловіком Володимиром у Лимані— рідному місті її батьків.
Саме там у 2000 році подружжя започаткувало власну справу. Ідею підказали друзі зі Слов’янська: вони мали чайну точку й продавали чай і каву на вагу.
«Спершу ми брали товар у них під реалізацію, а потім знайшли власних постачальників. Пробували різні сорти. Після звичайного чаю з супермаркету це був цілий світ нових, неймовірних ароматів і смаків», — пригадує підприємиця.
Починали з невеликого намету на ринку. Нова справа захопила її: вона вивчала сорти, дегустувала й шукала цікаві пропозиції для покупців. Бізнес поступово зростав: від орендованих площ до власної крамниці зі спеціями, чаєм і кавою. Згодом з’явилися ще дві точки та два кафе, де пропонували не лише кавові напої, а й власну випічку.
Перша війна
У квітні 2014 року місто захопили проросійські збройні формування, облаштували блокпости й зайняли адміністративні будівлі. Оксана з чоловіком не виїжджали: залишалися в Лимані весь цей час. 5 червня українські військові звільнили місто, однак бої та обстріли пошкодили будинки й інфраструктуру. Відтоді, як і інші мешканці, подружжя взялося налагоджувати життя заново.
Лиман повертався до життя: ремонтували будівлі, відновлювали роботу підприємства та заклади культури, місто приймало людей з окупованих територій. Родина допомагала тим, хто втратив домівку: двох переселенок узяла на роботу, а одній безкоштовно надала житло.
Відновлювався і бізнес. У 2015 році Оксана з чоловіком самостійно підготували бізнес-план і взяли участь у грантовій програмі міжнародної благодійної організації. Отримані кошти спрямували на придбання обладнання для кафе.
Ми відремонтували приміщення на автовокзалі й облаштували там кафе. У меню були комплексні обіди й наша власна випічка. Грант дуже допоміг запуститися
Війна, якої не чекали
Бізнес розвивався, хоча пандемія COVID-19 і змусила закрити частину точок. А повномасштабне вторгнення у 2022 році стало випробуванням, наслідки якого вийшли далеко за межі підприємництва.
«Попри досвід 2014 року, у повномасштабне вторгнення ми до останнього не вірили. До евакуації не готувалися. Дослухалися до заяв влади, яка казала, що загрози немає», — згадує пані Оксана.
Донька з чоловіком виїхали в перший же день, а подружжя з молодшим сином залишилося в Лимані. Через місто йшов інтенсивний потік людей, які евакуювалися з Луганщини. У магазинах швидко розкуповували продукти, а в кафе й далі готували їжу та випічку для тих, хто вирушав у дорогу.
Люди їхали, їм треба було щось взяти із собою. Ширилися тривожні чутки про відключення електрики й наступ на місто. Проте працювали банки, пошта, магазини. Ми навіть безготівкові платежі приймали, хоча багато хто з підприємців цього не робив
Так минуло близько трьох тижнів. Коли ворог почав завдавати по місту ракетних та авіаційних ударів, вона наполягла на виїзді. Чоловік зателефонував армійському товаришу з Черкащини, який одразу запропонував прихисток. Наприкінці березня в дорогу вирушили родинним складом: Оксана з чоловіком, син, свекруха, а ще собака й папуга. Справа, яку розвивали понад 20 років, залишилася в Лимані.
На Черкащині
Родина оселилася в селі Княжа Звенигородського району. У селі місцеві чоловіки з власної ініціативи відремонтували порожні хати для переселенців. Для приїжджих знайшли теплий чотирикімнатний будинок із газовим опаленням, де вони мешкали безкоштовно.
Прагнучи знайти нове джерело доходу, Оксана закінчила курси перукарів. Сім’я навіть обмірковувала відкриття перукарні. Але за три місяці з Лимана надійшла гірка звістка: їхній дім зруйновано.
«Сусіди надіслали фотографії того, що залишилося від будинку. Він був зруйнований по підвіконня. Ми дивилися на ці світлини й розуміли, що все, до чого хотіли повернутися, чого чекали й за чим сумували, залишилося в минулому. Тоді й зрозуміли, що треба вчитися жити заново», — ділиться власниця справи. Згодом стало відомо, що згорів і магазин.
Зваживши, що без значного досвіду в перукарській справі швидко стати на ноги не вдасться, Оксана вирішила повернутися до перевіреної роками торгівлі чаєм та кавою.
Назад до смаків
Розвивати чайний бізнес у невеликому селі складно, тому родина перебралася до Звенигородки. Згодом до батьків приєдналася й донька з чоловіком.
На відновлення справи грошей бракувало. Частину труднощів допомогли здолати місцеві: орендодавець надав торговельні полиці, дещо з обладнання взяли в оренду, решту купували самотужки.
Довелося знову пройти весь шлях від початку: облаштовувати приміщення, формувати асортимент, самій ставати за прилавок. У наші роки починати з нуля психологічно й фізично непросто
На початку серпня 2022 року в Звенигородці з’явилася крамниця чаю, кави й спецій. Приміщення облаштовував чоловік, а син Василь став до роботи за прилавком. Допомагав і його друг, який теж переїхав у місто. У крамниці великий вибір чаю, кави й спецій. Усе можна понюхати, купити від 20 грамів, а чай заварити й випити на місці. Окремо добирають спеції для випічки, напоїв, м’яса та риби.
За словами підприємиці, місцеві тепло прийняли родину. Дізнавшись, що переселенці відкрили крамницю, люди почали приносити їм овочі, домашні яйця й консервацію. Здавалося б, дрібниці, але вони допомагали відчути, що тут вони не самі. Згодом з’явилися постійні покупці, нові знайомі та ділові контакти.
Від нових знайомих Оксана й дізналася про грантові програми благодійного фонду «МХП — Громаді». Завдяки підтримці вона отримала 100 тисяч гривень на придбання обладнання для випічки. Це дозволило відкрити в крамниці мініпекарню, залучити нових покупців і працевлаштувати чотирьох працівників.
Паралельно вона опанувала соцмережі й почала проводити прямі ефіри в TikTok. Продажі зросли, а замовлення тепер надходять з усієї України.
«Я веду Тік-Ток сама. Люблю людей і спілкування з ними. Почала розповідати про чайні смаки, про себе. Зрозуміла, що покупцям часто подобається не лише сам продукт, а й продавець, який захоплено про нього розповідає та вміє передати це захоплення іншим. Так виникає особливий контакт, завдяки якому люди охоче підтримують мою справу», — переконана вона.
Прийняти втрату й рухатися далі
Найважчим для родини було остаточно усвідомити, що дому більше немає і життя доведеться починати спочатку. Нещодавно з новин вони дізналися, що в Лимані зруйновано й квартиру свекрухи.
Та попри втрати, у новому місті з’явилися люди й заняття, які повернули відчуття повноти життя.
Чоловік уже налаштовувався на спокійний відпочинок, а довелося знову включатися в активну роботу. У Звенигородці ми знайшли багато нових друзів. Почалася така собі “друга молодість
Тепер подружжя думає передусім про майбутнє дітей і навчання молодшого сина. А Оксана, як і на початку розмови, не втрачає почуття гумору: нудьгувати в Україні справді ніколи.
То світло вимкнуть, то генератор зламається, то треба шукати запчастини й ремонтувати техніку. Постійний тонус! Але кожного разу, коли виникає нова перешкода, я кажу собі: “Завдання ускладнюється, але ми обов’язково впораємося”. Це й допомагає триматися та рухатися вперед
Ваш донат допомагає нам створювати нові матеріали та залишатися незалежними.
Дякуємо за підтримку!
