«Головне — щодня робити бодай один крок»: як майстриня зі Слов’янська відновила бізнес в Ірпені
Зі Слов’янська до Ірпеня Лія їхала з маленьким сином і перукарським кріслом. Воно було однією з небагатьох речей, які вирішила забрати із собою. У новому місті майстриня з реконструкції волосся відновила роботу студії Liya keratin. А першими клієнтами б’юті-простору стали такі ж переселенки з Донеччини та Луганщини. Вони не лише підтримали Лію після переїзду, а й стали для неї частинкою рідного дому на Київщині.
Від економістки до власної б’юті студії
Лія народилася та виросла у Слов’янську. Тут же здобула вищу економічну освіту. Однак після народження сина постало питання роботи з гнучким графіком, який можна було б поєднувати з вихованням дитини.
Так у її житті з’явилася реконструкція волосся — кератинове вирівнювання та ботокс. Процедури, які допомагають зробити волосся гладким і слухняним. Перше навчання пройшла в Краматорську.
«Вирішила спробувати: якщо це не моє, то залишаться знання і досвід для себе», — ділиться спогадами майстриня.
Справа швидко переросла в професію. Відтоді вона постійно навчається: проходить нові курси, зараз опановує трихологію. Але 2022-й перекреслив усі плани.
Закордонний досвід: від Америки до Болгарії
Рятуючи маленького сина від війни, Лія у лютому 2022 року змушена була шукати прихистку за кордоном. Спершу була Німеччина, потім США.
Проте за океаном продовжити улюблену справу не вдалося: аби працювати в б’юті-сфері, потрібно було пройти додаткові підтвердження кваліфікації, що вимагало значних фінансових витрат. Аби заробляти на життя, дівчина пів року працювала нянею, але Америка так і не стала для неї домівкою.
«Менталітет зовсім не мій, — ділиться дівчина. — Я з України ніколи не думала їхати, тут мій дім і мої люди. А там відчувала себе чужою».
У 2023 році Лія із сином переїхала до Болгарії, де майстриня знову повернулася до реконструкції волосся. Завдяки великій українській спільноті дівчина нарешті відчула полегшення та повернулася до звичного ритму життя. Та туга за Батьківщиною не минала і за рік Лія вирішила повертатися в Україну. Планувала осісти в Чернівцях, але поїхала у справах до Слов’янська — і зрозуміла, що залишиться вдома.
Повернення на Донеччину та нова евакуація
Опинившись у рідних стінах, дівчина з подвоєною енергією взялася за відновлення своєї справи. Менше ніж за рік вона відкрила власну студію Liya keratin, яка швидко здобула прихильність місцевих мешканок.
«Ми пристосувалися, вже й до обстрілів якось звикли: вони траплялися, але не так часто. Син пішов у перший клас онлайн, я працювала — життя потроху налагоджувалося», — згадує майстриня.
Однак у 2025 році відносне затишшя змінилося новою небезпекою. Обстріли посилилися, а над вулицями дедалі частіше кружляли ворожі дрони.
«Коли з’явилися FPV-дрони, я зрозуміла: залишатися більше неможливо, треба знову виїжджати», — додає майстриня.
Liya keratin в Ірпені: Інстаграм, бартер та ком’юніті переселенців
Місце для переїзду вона обирала майже навмання, орієнтуючись радше на відчуття, ніж на розрахунок. Шукала невелике, затишне місто — як Слов’янськ чи Святогірськ. Так вона опинилася в Ірпені.
З Донеччини родина виїжджала поспіхом, беручи із собою лише найнеобхідніші особисті речі. А от прощання з власною справою виявилося чи не найважчим психологічним випробуванням.
«Спочатку я не закривала студію у Слов’янську — просто не підіймалася рука. Планувала їздити й працювати на два міста. Через місяць після переїзду приїхала всього один раз — працювала більш ніж 12 годин на добу. Але дорога ставала все важчою, поїзди до нашого міста більше не ходили, і їздити туди стало фізично неможливо», — зізнається майстриня.
Рідний б’юті-простір стояв зачиненим три місяці. Лія довго не могла зробити цей остаточний крок і поставити крапку, адже в цю студію було вкладено стільки душі та праці. Лише згодом, коли рішення прийняти все ж довелося, меблі та обладнання їй відправили до Ірпеня поштою.
Перші місяці на новому місці стали випробуванням на міцність. Не маючи власних клієнтів у новій громаді, дівчина орендувала робоче місце з оплатою за дні виходу. Паралельно шукала окреме приміщення, аби знову відкрити свій простір, але пошуки тривали важко.
«У якийсь момент я зневірилася і вирішила відкласти це питання щонайменше до кінця літа. І саме тоді, коли я вже перестала шукати, надійшла пропозиція. Я приїхала, зайшла всередину і одразу зрозуміла, що це моє», — з посмішкою згадує вона.
Наприкінці жовтня 2025 року в Ірпені з’явилася її власна студія. Залишалося головне: розповісти про себе місту, де її ніхто не знає. Лія вела Instagram: щодня знімала процеси роботи, розповідала про себе.
«Зверталася до місцевих блогерів, пропонувала бартер: я їм безкоштовно послугу, вони мені рекламу. Але ніхто не відгукнувся», — ділиться вона.
Спільнота з рідного краю
За рік роботи Лія помітила дивну тенденцію: з-поміж усіх її клієнток місцевих мешканок було не більше 15. Основна аудиторія — це дівчата з Донеччини, Луганщини, Полтавщини та Сумщини, які також шукали прихистку на Київщині. Приїздять і кияни. Навіть постійні клієнтки зі Слов’янська, розпорошені тепер по всій країні, не губляться.
«Це гріє душу, коли ти чуєш знайому говірку, коли приїжджають дівчата зі Слов’янська або Краматорська! В Ірпені взагалі створилася потужна спільнота переселенців із нашого краю, багато хто відкрив тут власну справу. З одного боку, це дуже підтримує і дає відчуття дому. А з іншого — невимовно боляче, що стільки людей змушені були залишити рідні домівки», — зізнається дівчина.
Змінилося й життя сина: удома навчання було онлайн, а тут він ходить до школи та на гуртки, знайшов друзів, захопився футболом.
«За домом звісно сумуємо. Дуже боляче читати і дивитися новини про те, як знищують рідне місто. Проте треба жити. Важко, але головне не сидіти склавши руки, бо саме тоді в голову лізуть важкі думки. Щодня робити бодай один крок: хоч є настрій, хоч його немає, хоч є бажання, хоч його немає, але рухатися вперед», — резюмує дівчина.
Ваш донат допомагає нам створювати нові матеріали та залишатися незалежними.
Дякуємо за підтримку!
