Війна змінила все, але не пам’ять: як Слов’янськ святкує свій 350-й день народження
6 вересня Слов’янськ святкує свій день народження. Цьогоріч місту виповнюється 350 років. У різні роки цей день виглядав по-різному: місто збирало людей на святкових майданчиках, на вулицях було людно, а слов’янці зустрічалися з друзями та знайомими. Тепер війна змінила і місто, і життя його мешканців. Багато слов’янців зустрічають цей день далеко від дому, але все одно згадують своє місто — з його вулицями, озерами, дворами та історіями.
У День народження Слов’янська “Слов’янські відомості” зібрали кілька фактів та історій про місто, які допомагають згадати його різним — історичним, промисловим, курортним і, найголовніше, рідним для його мешканців.
Місто, яке почалося з солі
Історія Слов’янська пов’язана із солоними озерами. У XVII столітті тут виникли укріплення для захисту соляних промислів, навколо яких поступово формувалося поселення. Офіційною датою заснування міста вважається 1645 рік. Водночас дослідники історії Слов’янська звертали увагу на 1676 рік як на дату, пов’язану вже з появою власне міста.
Тож цьогоріч Слов’янськ відзначає не 381-шу, а 350-ту річницю від часу заснування. Минулого року Верховна Рада включила ювілей міста до переліку пам’ятних дат і ювілеїв, які відзначаються на державному рівні у 2026 році. Офіційною датою заснування Слов’янська тепер є 1676 рік.
Історія Слов’янська справді тісно пов’язана із сіллю. Саме соляні промисли та Торські соляні озера стали основою для розвитку поселення, яке згодом перетворилося на місто. А вже пізніше Слов’янськ отримав ще одну особливість, за якою його знали далеко за межами Донеччини, — тут сформувалася сильна традиція керамічного виробництва.
Слов’янськ — місто керамістів
Про Слов’янськ знали не лише через солоні озера. Місто було відоме своєю керамікою, а “Слов’янська кераміка” давно стала його впізнаваною назвою. За нею стоять майстри, художники, працівники підприємств і цілі родини, для яких робота з глиною стала справою життя.
Традиція кераміки залишила свій слід у самому образі Слов’янська. Тут виростали покоління людей, які знали цю справу з дитинства, працювали, навчалися у місцевих закладах і передавали професійний досвід далі. Саме тому назвати Слов’янськ містом керамістів — це не просто згадати одну з галузей його промисловості.
Утім, за всіма цими датами, підприємствами й історичними подіями стоїть місто, яке кожен його мешканець пам’ятає по-своєму. Якщо попросити слов’янця розповісти про своє місто, він навряд чи почне з 1645 року.
У кожного свій Слов’янськ
Для однієї людини Слов’янськ — це будинок, у якому вона народилася і виросла. Для іншої — шкільний клас, перша робота або університет. Хтось згадує ранкову дорогу через усе місто, хтось — прогулянки біля озера, а хтось найбільше сумує за своїм двором, де сусіди знали одне одного роками.
Є люди, які пам’ятають Слов’янськ через запах свіжої випічки з магазину біля дому, через літні вечори на лавці біля під’їзду, через поїздки на курорт чи звичайну дорогу до роботи. Це все здається дрібницями, поки не опинишся далеко від дому. Тоді саме вони раптом стають найціннішими спогадами.
Слов’янськ має багато облич. Для когось він — місто солоних озер і соснового лісу, для когось — промисловий Слов’янськ із заводами та залізницею, для когось — тихий приватний сектор, а для когось — багатоповерхівки, дитячий майданчик під вікнами і знайомі сусіди. Для когось — Соборна площа з трояндами, де проводилися різноманітні заходи й можна було відпочити та погодувати голубів. А хтось згадує парк Шовковичний та сквер “Мрія”, де бігали діти, прогулювалися люди старшого віку та зізнавалися у коханні молоді люди.
Усі ці міста існують одночасно — у пам’яті його мешканців.
Слов’янськ уже переживав окупацію
Війна не вперше стала частиною історії міста. Під час Другої світової війни Слов’янськ був окупований нацистською Німеччиною. Саме 6 вересня 1943 року війська Південно-Західного фронту встановили контроль над містом.
У 2014 році Слов’янськ знову опинився в окупації. Гібридні сили росії захопили місто навесні, а 5 липня українські військові звільнили його. Після цього Слов’янськ поступово повертався до звичайного життя. У місті знову проводили міські свята, працювали школи, відкривалися нові заклади, люди будували плани на майбутнє.
Здавалося, що найстрашніше вже позаду.
Після 2022 року Слов’янськ став для багатьох містом на відстані
Повномасштабна війна, що розв’язала росія, знову змінила життя Слов’янська. Люди почали виїжджати, забираючи із собою дітей, документи, домашніх тварин і лише найнеобхідніші речі. Хтось планував повернутися через кілька тижнів, хтось думав, що поїхав ненадовго. Для багатьох минули роки, а повернутися додому вони досі не можуть.
Тепер слов’янців можна зустріти в різних куточках України. Вони створюють нове життя, знаходять роботу, віддають дітей до інших шкіл, облаштовують квартири. Але у телефоні в багатьох залишаються фотографії Слов’янська, старі листування і знімки будинку, двору чи вулиці. У телефоні місцеві чати для отримання актуальної інформації. А ще номери тих, хто досі залишається вдома або поїхав у більш безпечні місця.
Є й ті, хто продовжує жити у місті. Вони бачать його сьогоднішнім — зовсім не таким, яким воно було до великої війни. Порожні будинки, пошкоджені будівлі, звуки вибухів і постійна небезпека стали частиною реальності, яку важко уявити тим, хто виїхав.
День міста — це ще й день спогадів
Ще кілька років тому 6 вересня означало для слов’янців справжнє свято. Це був день, коли можна було вийти з дому всією родиною, зустріти знайомих на головній площі міста, послухати концерт, купити щось смачне дитині й повернутися додому пізно ввечері.
Тепер багато хто згадує ці дні за фотографіями. На них — люди, яких немає поруч, знайомі вулиці, святково прикрашений центр і місто, яке тоді здавалося звичайним. Саме тому іц фотографії Слов’янська сьогодні мають особливу цінність. Вони повертають не лише місця, а й життя, яке в них відбувалося.
Можливо, саме з таких спогадів і складається сьогоднішній День Слов’янська. Із розмов про те, де хто жив, до якої школи ходив, де купував хліб, у якому дворі грався в дитинстві, куди ходив із друзями і яке місце в місті любив найбільше.
Бо Слов’янськ — це не одна фотографія і не одна дата в історичному календарі. Це десятки тисяч особистих історій, які разом і створюють місто.
381 рік історії і… життя
Сьогодні Слов’янськ зустрічає свій день народження в умовах війни. Його мешканці розділені відстанями, а саме місто продовжує переживати важкі часи. Але День міста все одно залишається датою, яка збирає слов’янців хоча б подумки.
Хтось сьогодні подивиться на фотографію рідного будинку. Хтось напише друзям: “Пам’ятаєш, як ми…?” Хтось зателефонує батькам і згадає стару вулицю. А хтось просто відкриє карту і на кілька хвилин затримає погляд на знайомій назві.
У мирному Слов’янську цього дня було б людно. Люди вітали б одне одного, зустрічали знайомих, гуляли містом і годували голубів. Зараз цього немає. Але є пам’ять про місто, яким воно було, і є люди, які для яких він назавжди був, і буде домом.
З Днем міста, Слов’янськ! Нехай наступний твій день народження твої люди зможуть зустріти вдома.
Ваш донат допомагає нам створювати нові матеріали та залишатися незалежними.
Дякуємо за підтримку!
