Як кілька років дистанційного навчання впливають на дітей у Слов’янську – розповіла дитяча психологиня
Кілька років навчання через екран — це вже не тимчасова заміна звичайної школи, а частина повсякденного життя дітей у Слов’янську, інших міста Донеччини й навіть України. Зокрема через те, що після евакуації багато дітей залишаються навчатися у рідних школах дистанційно.
Як це впливає на них? Чи справді дітям стає складніше спілкуватися й концентруватися, що відбувається з мотивацією до навчання і як на все це накладається війна? Про це “Слов’янські відомості” поговорили з дитячою психологинею Іриною Смелковою.
З якими наслідками тривалого онлайн-навчання сьогодні стикаються діти?
Наші діти опинилися в дуже непростій реальності й для багатьох із низ школа вже кілька років існує переважно на екрані. Особливо це стосується тих, хто через карантин, а потім через повномасштабну війну майже не встиг отримати досвід звичайного шкільного життя. Дитина переходить із класу в клас, але може не знати, як це — сидіти поруч із друзями за однією партою, бігати на перерві, разом готуватися до якогось заходу чи просто залишатися після уроків поговорити.
Можливо, це і не сильно впливає не лише на успішність дітей, я не можу тут дати оцінку, але точно має вплив на їхній емоційний стан та соціальні навички. Дитині бракує живого спілкування з однолітками, спільних занять, звичного шкільного середовища. Через це можуть посилюватися замкнутість, тривожність, втрата мотивації до навчання, а також відчуття ізоляції. Окремою проблемою стає й постійне перебування перед екраном. Діти менше рухаються, швидше втомлюються, можуть мати труднощі з концентрацією та режимом сну.
Наскільки взагалі позначається дистанційна школа на спілкуванні дітей?
Це одна з найбільших проблем. Людині потрібен живий контакт — погляд, реакція іншого, можливість поговорити, посперечатися, помиритися. Саме у звичайному спілкуванні діти вчаться домовлятися, відстоювати свою думку, помічати емоції інших людей. В онлайн-просторі цього й багато чого іншого немає. Там можна вимкнути камеру, мікрофон, просто вийти з розмови. Тому деяким дітям після тривалого дистанційного навчання може бути складніше знайомитися, спілкуватися з однолітками, вирішувати конфлікти наживо. Хтось стає більш замкнутим, хтось більше часу проводить у телефоні чи за комп’ютером.
Але я б не сказала, що кожна дитина, яка навчається дистанційно, обов’язково матиме такі проблеми. Дуже багато залежить від того, що відбувається поза уроками. Якщо дитина має друзів, може гуляти, відвідує якісь заняття, спілкується з іншими дітьми наживо, цей дефіцит значною мірою компенсується.
А як почуваються діти, які виїхали з України, але залишилися у своїй слов’янській школі?
У них своя складність. Вони ніби опиняються між двома світами. Дитина може ходити до школи в іншій країні, вчити нову мову, знайомитися з новими однокласниками, а потім ще навчатися за українською програмою. Це додаткове навантаження, і воно може бути досить виснажливим.
Водночас я б не забувала про інший бік. Для дитини, яка втратила свій дім, друзів, звичне оточення, українська школа може бути важливою опорою. Знайомий учитель, однокласники, українська мова, звичні предмети — це зв’язок із життям, яке було до переїзду. Навіть якщо цей зв’язок існує через екран, він може бути дуже важливим.
Що відбувається з дітьми, які залишаються у прифронтових регіонах і навчаються під звуки сирен та вибухів?
Тут уже дуже складно говорити лише про дистанційне навчання. Коли дитина чує вибух або сирену, її увага природно перемикається на небезпеку. Вона думає не про правило множення чи складнопідрядне речення, а про те, що відбувається навколо, чи треба йти в укриття, де її батьки, чи все добре з домом.
Якщо це повторюється постійно, дитина виснажується. Може погіршуватися концентрація, з’являтися роздратованість, тривожність, проблеми із запам’ятовуванням. Іноді дорослі бачать тільки результат — дитина не хоче робити уроки, не слухає вчителя, отримує гірші оцінки. Але за цим може бути не лінь, а втома від постійної напруги.
Чи означає це, що на дітей треба тиснути або навпаки, залишити у спокої?
Я б не ставила питання так, ніби треба обирати між знаннями і психологічним станом дитини. Важливі і те, і інше. Просто якщо дитина постійно перебуває у напрузі, їй важко вимагати від себе такої самої концентрації та продуктивності, як у безпечних і спокійних умовах.
Тому батькам варто звертати увагу не тільки на оцінки. Якщо дитина втомлена, тривожна, не може зосередитися, спочатку потрібно зрозуміти, що з нею відбувається. А прогалини в навчанні потім можна поступово закривати.
Чи є у дистанційного навчання позитивний бік для дітей?
Так, і про це теж важливо говорити. Передусім дистанційне навчання дає можливість продовжувати освіту там, де очна школа зараз неможлива. А для дітей, які виїхали, воно дозволяє не втрачати зв’язок зі своєю школою та людьми, яких вони знали до переїзду.
Для когось це дуже важливо емоційно. Особливо якщо дитина за кордоном. Це допомагає зберегти відчуття звичного життя. Дистанційна освіта — це не негатив. У наших умовах вона дає можливість дітям продовжувати навчання і залишатися частиною своєї шкільної спільноти. Але у дітей має бути й щось поза школою, де можна спілкуватися з однолітками, щось обговорювати або навіть сперечатися. Соціум дуже важливий.
Що можуть зробити дорослі, щоб допомогти дітям?
По-перше, не вимагати від них ідеальної успішності за будь-яких умов. Знання важливі, і їх потрібно надолужувати, але дитина не повинна постійно відчувати, що вона недостатньо добре навчається. Якщо сьогодні через обстріли чи сильну тривогу вона не змогла нормально працювати, це не означає, що потрібно тиснути на неї ще більше.
І дуже важливо залишати у житті дитини місце для звичайного життя. Прогулянка, спільне приготування їжі, настільна гра, зустріч із друзями, розмова з батьками — це може здаватися дрібницями, але саме з таких речей складається відчуття нормальності.
Нам потрібно допомагати дітям зберігати і знання, і зв’язок з іншими людьми, і здатність просто радіти, гратися, спілкуватися. Дистанційна школа зараз багато в чому допомагає зберегти освіту. Але дитині потрібен і простір поза екраном — настільки, наскільки це можливо і безпечно.
Ваш донат допомагає нам створювати нові матеріали та залишатися незалежними.
Дякуємо за підтримку!
