Антон Оборозний: Дрібниць на фронті не буває, і ми не маємо права зупинитись

Антон Оборозний почав займатися волонтерством на початку повномасштабної війни, розв’язаної росією проти України. Тоді, разом із колегами по роботі, займався евакуацією мирних жителів з найбільш небезпечних регіонів. Разом із церквою «Преображення Господнє», де служить позаштатним капеланом, допомагав цивільним, які жили у прифронтових містах і селах, і потребували підтримки. Вдома облаштував перевальний пункт», де могли на якийсь час зупинитися військові та волонтери. А головне – весь цей час підтримує українських захисників, які боронять східний фронт. Зокрема, у Бахмут їздив до останнього, поки туди не заборонили приїжджати.

З посмішкою, за якою криється легкий смуток, згадує, як на самому початку повномасштабної війни всі українці об’єдналися та робили все, щоб допомогти військовим.

«Запитів було багато, але завжди вдавалося все покривати. Я бачив, якими ми всі були згуртованими, об’єднаними. Кожен щось на своєму місці робив задля перемоги. Хтось донатив, хтось розвозив, хтось плів маскувальні сітки, хтось робив окопні свічки тощо. Це сила. І це те, що надихало, давало підтримку іншим. У тому числі й військовим, які на самій передовій знали, що в умовному тилу про них пам’ятають».

Щоб мати можливість озвучувати потреби військових та знаходити варіанти підтримки для них Антон створив акаунт у Тік-Тоці. Там писав про актуальні потреби, спілкувався з підписниками. Щось збирав сам, щось присилали інші волонтери з різних куточків країни та з-за кордону. Потім збирав до купи та розвозив в ті чи інші підрозділи.

Антон каже, що крім великих якихось запитів (генераторів, мобільних станцій, авто, рацій тощо) найбільш затребуваними були є і будуть маскувальні сітки. А ще – вологі серветки, білизна та шкарпетки у дуже великій кількості.

«Знаю, багато хто говорить про те, що у військових є зарплата і вони «самі можуть труси купити». Та звісно, що можуть, хто ж сперечається? Вони взагалі все можуть, бо титани. І в окопах сидіти, і штурмувати, і в засідку, і в розвідку, і за шкарпетками. Можуть. Але є одне «але». Найбільше кричать про це ті, хто сидять на дивані та намагаються керувати військами на відстані, через інтернет. І жодної копійки не дає на армію».

Волонтер пояснив, чому саме ці «дрібні та дешеві речі» дуже потрібні на фронті.

«Наприклад, є група, яка отримує завдання, виконання якого займе кілька днів. На фронті. Не в тилу. У них є можливість прийняти душ чи замінити білизну? Ні. Вони пітніють? Так. Вони хочуть переодягнутися, щойно з’явиться можливість? Звісно. А чи завжди на фронті є де прати те, що зняв? В якому стані може бути тканина, якщо вона кілька днів поспіль на тілі та ще й в таких умовах? Тим, хто скаже, що все нормально, раджу спробувати перевірити це на собі».

За емоції перепрошує, але додає, що люди дійсно не розуміють таких простих речей, і це дуже погано. Війна триває і про закінчення говорити поки що не доводиться. А скоро вже буде холодно, тож потрібні будуть ті самі устілки з підігрівом, які також не служать довго, але дуже допомагають хлопцям.

«Та ну що додати? Ми говоримо про речі, які коштують доволі недорого. А що тоді казати про інше? Нещодавно хлопці звернулись з проханням знайти причіп. Ціна – 30 тисяч. За тиждень не назбирали! І вже навіть не дивує, бо таке враження, що хлопці відігнали ворога трохи далі від Слов’янська, і можна розслабитися. Та ні… Не можна. І руки опускати також не можна, які б там новини не були і на що б не розраховували раніше (швидкий контрнаступ та звільнення територій – ред.). Ми маємо йти далі і робити все, що від нас залежить, аби досягти спільної мети – перемогти ворога. Швидко не буде, але нам все одно своє робити. Головне – вірити та допомагати тим, хто наближає цю перемогу. Кожен. По силах. Тоді все вийде».

Долучитися до збору на причеп та й взагалі для підтримки наших Захисників можна донатом на картку: 4731185618265620 Оборозний Антон

@_.volonter._ #допомогаармії ♬ Last Hope - Steve Ralph

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі