Двічі ВПО Лілія Задорожна: «Якщо є бажання, то можна навчитися всьому»
Рейтинг користувача: 5 / 5
Лілії Задорожній довелося двічі змінювати своє життя. Вперше вона змушена була залишити свій дім у місті Макіївка, яке з 2014 року знаходиться в окупації. Вдруге – рятувати себе та 3 дітей вже з Лиману у 2022 році, коли почалася повномасштабна війна.
«Тоді, у 2014 році, не відразу зрозуміли, що відбувається та як довго продовжуватиметься. У мене в Макіївці було налагоджене життя. Аж раптом ці події… Кілька місяців взагалі не хотілося нічого робити, кудись бігти. Ще й грошей не було, щоб їхати з дітьми. Та й куди? У мене на вільній території України не було родичів, друзів. Всі тут».
Все вирішилось раптово.
«Перше вересня. Святкова лінійка. Діти нарядні, батьки прийшли. І тут включається російський гімн. Дивлюсь на старшу дочку, а вона руку до серця приклала і співає «Ще не вмерла Україна». От тоді мені стало лячно».
Вже за кілька днів Лілія разом із трьома дітьми виїхала до Лиману. Їй пообіцяли допомогти люди, яких вона знала тільки по відпочинку, адже це курортна зона і вони родиною часто приїздили на відпочинок, щоб позбирати грибів, походити лісом, покупатися…
«Це люди, які по факту мені чужі. Я про них згадала чомусь, коли думала, що робити, та подзвонила. А вони запропонували приїхати».
Так почалося життя переселенки з окупованої частини на вільній території Донеччини. Поселилися в будинку, оформили виплати. І почався пошук роботи. Лиман – маленьке містечко, знайти роботу важко. Тож вона почала ліпити вдома вареники, пельмені та продавати. Знайшла на ринку продавця м’яса, домовилася про закупки крові й шматочків сала та почала готувати кров’яну ковбасу…
«Одного разу старша донька, яка тоді вчилася у 9 класі, попросила відпустити її на підробіток. Тоді вся молодь намагалася заробити якісь гроші на озерах. На той момент молодші діти вже були оформлені у садочок, тож я сказала, що піду разом із нею. Вона спочатку сказала, що мені там нічого буде робити, оскільки йде будівництво готелю-ресторану, а розносити кукурудзу чи прибирати пляж мені буде важкувато. Але потім пообіцяла поговорити з власницею готелю – Олею, яка забирала дочку з її подругами та привозила додому. От так все й почалося».
Ольга запропонувала спочатку спробувати себе на кухні, готуючи обіди для них та робочих на будівництві. Потім – готування пельменів на заморозку, оскільки вже починався новий сезон на пляжі та в кафе «Ібіца».
«І я залишилась. Мене офіційно працевлаштували. Готувала їжу, робила заготівлі, навчилася піцу розкачувати. Взагалі, скажу так, що якщо є бажання, то можна навчитися всьому».
Так пройшов один сезон. На короткий період стала в центр зайнятості. А потім знову повернулася до роботи.
«Оля подзвонила мені 29 грудня із питанням, чи готова я працювати. А я не зрозуміла, оскільки сезон було закрито, тривало будівництво. І тут вона каже, що на Новий рік відкривається новий ресторан. Я йшла у вересні і на тому місці ще була гора піску. Приїжджаємо, а там вже все встановлено, кухня працює, пічка, встановлені санвузли. Тобто все готово для роботи. Тільки плитку кладуть у головному залі».
Курортний готель Golden – Forest пропрацював один рік… Після початку повномасштабної війни та під час окупації він зазнав руйнувань. Як і школа, де вже навчалися сини. І будинки, і…
Так виглядала шкільна їдальня до війни
А так виглядає та сама їдальня після приходу рф
Лілії довелося знову хапати дітей та бігти від російських загарбників. 9 квітня 2022 року вони розпочали нове життя у Знам’янці Кіровоградської області.
Тепер вже діти були старшими – хлопцям 9 та 10 років, донечці 17 років. Сини навчаються дистанційно, а донька поступила у Донецький державний університет правоохоронної діяльності, який був релокований з Маріуполя. Живе не з ними, а у Кропивницькому в гуртожитку.
«Знаєте, я рада, що ми приїхали сюди. І житлові умови – не найголовніше. Тут спокійно, немає війни, діти продовжують навчатися, гуляють на вулиці. Слава Богу, що хоча б так. Але я вирішила, що тут потрібно не просто «пересидіти», а зробити це з користю для інших».
Оскільки Лілія – багатодітна мати, сама виховує дітей і має статус ВПО, то підпадає під різні категорії допомоги. І щоразу отримує гуманітарну допомогу, але не для себе.
«Що мені робити з, наприклад, 7 кг рису? Або з такою кількістю засобів гігієни, яку видають на мене, дітей, маму. Я отримую, а потім передаю таким, як сама, переселенцям. Жіночка тут, наприклад, ще не є пенсіонеркою, але й не має малих дітей… Програм для таких як вона небагато. Або ж старенька бабуся, яка нічого не бачить вже, сама з Лисичанська, а сидить та в’яже теплі шкарпетки для військових і каже: «Я ж більше нічого для них зробити не можу, а так допомагаю». От таким людям і віддаю гуманітарку. Собі, звісно, залишаю, але стільки, скільки потрібно родині».
Крім того, Лілія займається допомогою військовим і мріє повернутися у вже мирний Лиман.
«Знаю, що буде перемога. Все буде Україна. Повернемось!»
Підписуйтесь на наш Telegram канал, щоб знати найважливіші новини першими. Також Ви можете стежити за останніми подіями міста та регіону на нашій сторінці у Facebook.
