Евакуація маломобільних людей із Донеччини: офіційна статистика та прихована «жива черга»

Повномасштабна війна в Україні несе постійну загрозу, особливо для жителів прифронтових територій. Евакуація цивільного населення з Донецької області триває безперервно, адже щодня сотні людей потребують порятунку від обстрілів. Особлива увага зосереджена на найуразливіших групах — людях похилого віку, особах з інвалідністю та тяжкохворих, які не можуть виїхати самостійно.

Згідно з офіційними даними, наданими Департаментом соціального захисту населення Донецької ОДА у відповіді на інформаційний запит «Слов’янських відомостей», лише за 2025 рік через транзитний пункт у Павлограді вдалося евакуювати 5260 осіб похилого віку та 1210 осіб з інвалідністю.

У документі зазначається, що евакуація цивільних з населених пунктів Донеччини здійснюється силами Головного управління Національної поліції та Державної служби з надзвичайних ситуацій в Донецькій області. У процесі задіяні спеціалізовані евакуаційні групи, зокрема «Білі янголи», які мають досвід роботи в небезпечних умовах. Для забезпечення безпеки під час руху та надання оперативної допомоги до евакуаційних груп долучаються спеціальна група парамедиків Нацполіції та спецпідрозділ «КОРД», що забезпечує прикриття. Наразі на території області готові до використання до 20 спільних евакуаційних груп (15-17 груп поліції та 3 групи ДСНС).

Проте надважливою складовою евакуації є саме волонтерська підтримка (у тому числі транспорта), яку забезпечують благодійні організації, зокрема:

• БО «БФ Схід СОС»
• БО «Янголи спасіння»
• ГО «База.ЮА»
• Товариство Червоного Хреста в Україні
• БО «БФ Спасемо Україну»
• ГО «Проліска»
• БО «Координаційний гуманітарний центр».

Досвід евакуації маломобільних людей екіпажами «Янголів Спасіння»

Евакуація маломобільних людей — одна з найскладніших сфер у гуманітарній роботі. Йдеться передусім про осіб, які повністю лежачі або потребують постійного догляду, кажуть у БФ «Янголи Спасіння», чиї екіпажі здійснюють евакуацію маломобільних людей та людей з інвалідністю за допомогою карет швидкої та у супроводі медика.

«Коли ми отримуємо заявку на евакуацію маломобільної людини, перш за все збираємо вичерпну інформацію про її стан здоров’я та інші деталі, які допоможуть правильно організувати процес евакуації. Це дозволяє правильно організувати перевезення — обрати відповідний транспорт, підготувати медика, який супроводжує евакуацію, та скоординувати дії з лікарнею або рідними», — кажуть координатори.

У разі, якщо рідні або близькі вже знайшли місце для подальшого проживання, евакуація може відбутися протягом одного-двох днів. Якщо такого місця немає, відбувається його пошук, погодження його з самою людиною або її родичами. Це стає надзвичайно серйозною проблемою, адже кількість місць для розміщення таких людей вкрай обмежена.

«Це може бути державний пансіонат, геріатричний заклад або приватна установа. Проте, все ж, розміщення маломобільних людей наразі є викликом для усіх, хто займається евакуацією. На жаль, іноді ми змушені направляти людей до транзитних центрів. Наприклад, транзитний центр у Павлограді наразі фактично став місцем тимчасового перебування для великої кількості людей старшого віку та маломобільних людей. Це вимушений крок, адже пріоритетом є врятувати життя людей, а далі шукати оптимальні умови», — наголошують в організації.

Вони додають, що продовжують співпрацювати з партнерами, намагаючись знайти найкраще можливе рішення.

«Однак попит на такі послуги значно перевищує доступні ресурси. Часто люди змушені чекати, поки звільниться бодай одне місце. Це гостра реальність, у якій ми працюємо», — кажуть координатори.

Життя в очікуванні: чому на фронті залишаються люди з інвалідністю

Попри злагоджену роботу, за лаштунками офіційних звітів ховається болюча реальність: існує «жива черга» з понад сотні людей, яких неможливо евакуювати. Ця проблема стосується найуразливіших: лежачих хворих, людей, які потребують постійного стороннього догляду, та осіб на візках. Їх просто нікуди розмістити. І це навіть попри ще, що наразі для евакуйованих працює кілька нових транзитних хабів, зокрема оновлений центр у Павлограді на Дніпропетровщині та новий у Лозовій на Харківщині.

За словами Ярослава Корнієнка, координатора напрямку евакуації благодійного фонду «Схід СОС», волонтери не можуть вивезти людину і залишити її в гуртожитку, оскільки більшість таких приміщень не пристосовані для потреб людей з інвалідністю. Вони не мають пандусів, а туалети та душові знаходяться на інших поверхах. Таким людям потрібні спеціальні заклади стаціонарного догляду, а їх, за словами експерта, по всій країні залишилося критично мало.

«Питання наявності цих місць — це найбільш гостре питання в евакуації людей з потребами в догляді. Тому що, якщо ми її вивезли, цій людині потрібно десь жити довгостроково. Ми не можемо її привести просто в гуртожиток і покласти, тому що в гуртожитку немає персоналу», — пояснює Ярослав Корнієнко в етері проєкту Донбас Реалії.Рішення.

Волонтери зазначають, що навіть ті центри, які є, як-от «Океан Добра» в Дніпрі, мають обмежену кількість місць. А державні заклади стаціонарного догляду по всій Україні переповнені. Попри те, що Міністерство соціальної політики повідомляє про наявність сотень вільних місць, на практиці, за словами волонтерів, їх немає.

«Це факт. Ми шукаємо їх вручну. На телефоні просто дзвонимо, пишемо листи в обласні військові адміністрації, пишемо багато листів в Мінсоц. Місць немає», — констатує керівник гуманітарної місії «Проліска» Євген Каплін.

Однією з причин дефіциту є політика «деінституціалізації», яка забороняє відкривати нові великі заклади стаціонарного догляду. У мирний час це було б правильним підходом, але в умовах повномасштабної війни це створює системний колапс. Відповідно, для вирішення проблеми потрібно будувати нові, менші заклади до 35 місць. Це вимагає значних коштів, і хоча держава нібито сприяє цьому процесу, він відбувається надто повільно.

Крім того, існує проблема з фінансуванням. За принципом «гроші ходять за людиною», громада, яка приймає переселенця, має за нього платити, й це стає одним з викликів, адже погоджуються далеко не всі.

Комунікація та шлях до вирішення

Окрім проблем із розміщенням маломобільних людей в Україні відчувається нестача комунікації та інформаційної підтримки, обізнаності про можливості евакуації загалом. Люди на прифронтових територіях не отримують достатньої інформації про можливості евакуації до більш віддалених і безпечних областей, таких як Івано-Франківська чи Закарпатська. Вони схильні залишатися в прифронтових громадах, де місця вже давно переповнені. Більш того, ціни на оренду житла, зокрема у Слов’янську, Краматорську чи Дніпрі вже майже не відрізняються від вартості оренди в західних областях, особливо якщо ідеться не про великі міста чи обласні центри, а про менші, або навіть села.

На жаль, цю проблема є системною та потребує негайного вирішення на державному рівні. З наближенням осені та зими, коли умови проживання стануть ще більш нестерпними, необхідність у додаткових місцях для маломобільних громадян зростає з кожним днем. Забезпечення їх житлом — це не лише питання соціальної підтримки, а й питання виживання. Та й не маломобільних теж.

Фото БФ "Янголи Спасіння".

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі