Міністерство культури та інформаційної політики (МКІП) внесло до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України два обряди та практику з охорони ремесел.
Про це йдеться в наказі № 650 на сайті МКІП, пише suspilne.media
Відтепер перелік нематеріальної спадщини поповнився такими елементами:
- обряд "Гоніння гадюк" — село Іскра Великоновосілківського району Донецької області, Нижньодуванська громада Сватівського району Луганської області;
- обряд заплітання весільної коси в селищі Білокуракине Луганської області;
- Практика з охорони традиційних ремесел та народного мистецтва (по всій Україні).
Що таке "Гоніння гадюк"
Як розповідає МКІП, український обряд "Гоніння гадюк" присвячений початку Великого Посту перед Різдвом, хоча, імовірніше за все, походить із дохристиянських часів.
Перший день Великого Посту має назву "жилавий понеділок". Жінкам, за повір'ями, цього дня суворо заборонено ходити по сусідах, бо вони нібито принесуть у чужу оселю лихо.
"Гоніння" — це очищення дому від злих духів, злиднів, лиха, хвороб, що й називають "гадюками, гадами". Обряд виконують лише хлопці та чоловіки, їх називають полазниками (від слова "лазити, ходити селом").
Чоловіки ходять від хати до хати, кличуть господарів і пропонують вигнати палицями гадюк на подвір'я, а після ритуалу хазяї пригощають хлопців, а дорослим чоловікам можуть дати чарку. Після обходу села палиці, якими гнали гадюк, спалюють та вечеряють смаколиками від селян.
Мінкульт у наказі рекомендує правильно розповідати про обряд, щоб той не перетворився на сценічний варіант або не злився зі святкуванням "Колодія".
Про заплітання весільної коси в Білокуракиному
Про цей обряд розповідає Луганський обласний центр народної творчості. Там ідеться, що дівчата активно виконували цей обряд приблизно до середини 20 століття. сторіччя дівчата охоче використовували обряд «Заплітання весільної коси». Його елементи: заплітання коси, одягання весільного вінка з рясними стрічками, вплітання калини в коси. Калина була обов'язковою на весіллі. Вона вважалася "весільним деревом", символом любові, щастя, поваги, краси та дівочої вроди. А вінок в наші дні замінила фата.
Під час традиційного обряду дівчина сідає на діжку з кожухом, а старша дружка заплітає їй коси й прикрашає кольоровими стрічками — це обереги від лихого ока. Потім одягають вінок, сплетений на дівич-вечорі. Інші дружки тим часом співають. Потім наречену вбирають в традиційне українське вбрання та взуття.
