Сапери 28 окремої механізованої бригади ведуть бої на Донеччині, допомагаючи забезпечити прикриттям піхоту та бронетехніку. Вони створюють пастки для противника і відкривають шлях для побратимів. Серед них — військовий на позивний "Паламар". Про специфіку роботи, загрози, мрії та бойовий шлях військового сапера дізнався кореспондент Суспільного.
Сапери одного з підрозділів 28 окремої механізованої бригади ім. Лицарів зимового походу виходять на позиції зранку, під звуками обстрілів встановлюють міни й відходять. Працюють далі, ніж стоїть піхота – неподалік від російських військових. Серед саперів чоловік за позивним "Паламар". Починав зі служби за контрактом в часи АТО та ООС. Тепер – на Донеччині.
"Якщо ви звернете увагу, на початок всіх штурмів, що йде на початку? УР-77, установка розмінування, для того, щоб зайшла техніка. Потім десантура з БМП, перші десантуються сапери, які заходять перші в посадку. За ними вже йде піхота. ... Були випадки, коли хлопці залітали в нори, а в норах – ПМН, вони залітали коліном і їм відривало ноги по пояс", — розповів сапер Суспільному.
Небезпека, на сьогодні, за словами "Паламаря", в тому, що росіяни створили систему ходів і побачити їх на місці значно складніше:
"Вони відстрілюються з сіл, позаймали більше вигідних позицій для війни. Якщо звучить слово "посадка", то їх там немає. Три штурпаки і це посадка. .... Тут вони більше копають нори, як сурикати, які тільки голови показують. Є така гра ще, де їх треба молотком бити. Погребки вискакують. Оце так само вони. Ти не знаєш, звідки вони вилізуть".
Саперні задачі складні фізично, адже нерідко є потреба ходити під обстрілами з великою кількістю боєкомплекту, розповів сапер:
"Постійно маєш справу з вибухонебезпечними речовинами, тобі треба боятись, як прильоту міни, так і детонації власного БК, ти можеш від міни сховатися, впасти, але воно зачепить будь-який підривник і виходить, що тебе немає. Що жив – то даром, як то кажуть".
Сам "Паламар" отримав поранення в спину під час боїв за Херсонщину. Живе із сердечником кулі у спині. А от триматися на фронті допомагає родина:
"Відпочиваємо як – кожен по-різному. Кожен робить те, що любить. Припустимо, для мене кращий відпочинок – це кальян. Я набираю дружину з доцею, в мене донці два рочки от було, набираю їх по відеозв’язку, сідаю собі в курнику, і це 30-40 хвилин релаксу, повного. Навіть, те що там бахкає – без різниці. Повний релакс, 40 хвилин в курнику".
"У мене є кохана родина, яку я другий рік, по факту, не бачу. Я от поїхав, а скоро моя дитина буде казати: "Дядя, а ти хто?" Я за два роки був двічі вдома. Що далі? Я хочу дати дитині майбутнє, тому я тут і сиджу, тому я тут і ризикую, бо кожну роботу треба виконувати. Напевне, це одна ціль".
