Катерина: Нашу Тетянівку врятував Донець та військові, але росіяни гатили по нас щодня

Катерина Золотарьова (Литвинова)– жителька майже зруйнованого села Тетянівка Донецької області. Навіть під час активних обстрілів, які іноді взагалі не вщухали протягом кількох днів поспіль, вона не виїздила з рідного села. Наразі у неї під наглядом ціла купа безхатніх тварин, яких покинули власники. А ще вона допомагає всім сусідам, бо «сама молода на нашій вулиці».

Все життя 54-річна Катерина намагалась буди активною. Брала участь і часто була ініціатором різноманітних заходів як для дітей, так і для дорослих. І не тільки в Тетянівці, а й у сусідніх населених пунктах.

«Новорічні свята, 8 березня… Проводила майстер-класи до Дня Незалежності для діток у Святогірську. Ми робили чудові свята. Добре пам’ятаю, як влаштували святкування Нового року «Вечори на хуторі біля Тетянівки». І свято борщу у нас проходило, і вареників. Масляна завжди проходила дуже яскраво. І це не тільки у нас. У тому ж Богородичному, коли нас об’єднали, робили заходи разом. Багато чого було, є що згадати».

Але потім почалась повномасштабна війна. Все це залишилось спогадами…

На лінії вогню

Майже пів року Тетянівка перебувала на лінії бойових дій. З травня по вересень 2022 року місто Святогірськ, яке знаходиться зовсім поруч, було під окупацією. Обстріли з протилежного боку річки Сіверський Донець тривали майже щодня.

«Ми були на лінії вогню. Нас врятував Донець (ріка – ред.) від окупації та наші військові. Але дісталось селу добряче».

Жінка навіть не планувала евакуюватися. Каже, що вірила, що ворога сюди не пропустять. І не хотіла залишати домівку, бо «чого я маю бігти з рідної землі? Чого? Тут у мене все життя. Тут похований мій чоловік, мама…». Майже пів року практично жила у підвалі.

«Я там дуже сильно захворіла. Бронхіт був такий, що не знала, що робити. Рятував військовий медик, який оглядав та давав ліки. Він і після того, як мене поранило, надав необхідну допомогу. Хлопці хотіли відвезти мене до шпиталю, але я відмовилася. Та зараз вже все нормально».

Коли виходила «на світло», намагалась і сама підтримувати наших захисників. Готувала їм їжу, носила молоко з-під кіз, яких покинули власники, а вона врятувала. А ще – вишивала рушники та картини з бісеру і дарувала військовим. «Мене це також рятувало, бо без вишивки точно можна було зійти з розуму».

«Я ж і раніше намагалась щось робити для наших захисників. Ще у 2016-2018 роках займалась волонтерством, у тому числі й зі слов’янськими волонтерами. Збирали продукти, смаколики, ліки тощо і везли їм на фронт».

Її проукраїнську позицію сприймали далеко не всі жителі рідного села. Доходило до сварок і навіть биття вікон в її будинку. Але це не тільки не зламало, а «додало ще більше сил».

Тварин не можна залишати

Під час обстрілів у підвалі разом із нею були коти та собаки. Дуже лякались гучних звуків та ховались у кутках. Один собака помер через стрес. А малий кіт, якого у віці 2,5 місяців купила на 10-річчя онучки перед початком війни, за майже пів року жодного разу не бачив сонця й трави.

Великого лабрадора Катерина лежачим та знесиленим привезла на тачці.

«Мені про нього сказали військові, коли виїжджали з Тетянівки. Кажуть, що почули якесь чи то виття, чи лай, але не мають часу і можливості перевірити. Я пішла і знайшла його. Він просто був знесилений і не міг іти. Проколола ліками, які мала, відпоїла, відгодувала, пішов на поправку. Але ходить трохи погано. Та і не молодий вже».

Зараз у неї під опікою 10 собак і 21 котик.

«Кого підібрала, кого покинули власники, коли виїжджали. Є тваринки, яких мені залишили хлопці з нашого села, що пішли служити. Вони не мали на кого залишити своїх тваринок, тож попросили піклуватися, поки не повернуться. З моєї вулиці хлопці, у тому числі».

З кормом дуже допомагають волонтери.

«Я дуже вдячна Валерії Костюшко. Вона не тільки сама регулярно привозить корм для тварин, а ще й познайомила з іншими волонтерами з Києва «Поруч», які тепер також періодично приїздять. Ще й людям допомогу привозять»

Сім собак живуть у будках тих будинків, які знаходяться недалеко. Катерина зв’язалася з власниками та попросила прив’язати тварин у них. А три собачки бігають по селу і приходять, щоб поїсти. А тепер ще й три маленьки цуценяти з’явилось, яких планує роздати, щойно підростуть.

Допомога людям

«Під час активних бойових дій нас було 54 людини, а зараз вже 168 з майже 600, що жили в Тетянівці до початку повномасштабної війни. Це при тому, що відносно «живих» будинків залишилось десь 30%. Багато будівель згоріло просто вщент. Люди повертаються, що називається, у підвали. Але додому».

Сама Катерина користується лише двома кімнатами. Трохи накрила дах. Флігель розбитий. Вікон немає ніде – плівкою затягнула. Дверей також майже ніде немає. При цьому не може розраховувати на жодну підтримку від держави, оскільки не встигла оформити спадщину, а отже й належних документів, які дають право на відшкодування збитків за зруйноване житло. Грошей на те, щоб оформити спадщину, також не має.

Водночас вона не складає руки. Крім допомоги тваринам, Катерина опікується ще й людьми, які залишились або повернулись у Тетянівку. Вона – наймолодша на вулиці, тож допомагає тим, кому це дуже потрібно.

Раніше доводилось навіть із тачкою ходити, щоб привезти всім воду та отримати гуманітарну допомогу. Тепер стало трохи легше.

«Валерія Костюшко тоді якраз привезла корм для тварин і побачила. Вже наступного дня вона звернулась в адміністрацію, після чого мені привезли та встановили бак з водою для наших жителів, який регулярно наповнюють. Крім того, гуманітарні набори, обіди хліб та все інше також привозять додому, а я вже всім роздаю. Стало набагато легше».

Катерина і зараз продовжує спілкуватися з тими військовими, які служать вже на інших напрямках. Вони дзвонять, запитують як справи, кажуть, що живі або… хтось загинув. А вона молиться за них та вірить у перемогу.

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі