Ми вціліли на вокзалі в Краматорську під час обстрілу. Ось вся правда, як тут загинули мирні

Мене збили з ніг, і я відчув, як на мене падають люди

Антон народився і живе в Краматорську. У 2015-му році, коли у Краматорську формували новий підрозділ патрульної поліції, вступив до його лав. А зараз чоловік працює в Краматорській міській раді.

24 лютого 2022 року Антон прокинувся від потужного вибуху. Зіскочив з ліжка і побачив заграву в районі аеродрому.

«Потім були ще прильоти. Зайшов в соцмережі, прочитав, що вибухи сталися не тільки в Краматорську, а майже по всій країні. На той час поруч зі мною був 12-річний син, тому першочергове мав евакуювати його.

Жодній дитині немає місця на війни, їх потрібно вивози якомога далі від цього жахіття

Але моя автівка була в ремонті, не на ходу, тому виникли труднощі з вивезенням сина. Мені допомогли майже чужі люди. Вони взяли сина в свою машину та везли два дні без перебільшення майже через всю країну».

З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Антон координує евакуацію людей із залізничного вокзалу. 8 квітня, десь о 10:30, він з напарницею виводив з вокзалу невелику групу людей.

«Ми вийшли з будівлі, нас хтось з перехожих зупинив, щось запитав. Про що саме, вже не пам’ятаю. І в цей момент над вокзалом пролунав найпотужніший вибух, від вибухової хвилею люди почали падати. Потім почали вибухати касетні боєприпаси. Це відбувалося безпосередньо десь в 20-ти метрах від мене.

Стало тихо. Я вибрався з-під людей і побачив, що лежать поранені саме в тому місті, де я був за мить до вибуху. Я почав шукати серед людей напарницю. Але знову пролунали вибухи, впали касети від ракети «Точка-У». Я забіг за ріг вокзалу, проте касети падали вже і там. Присів понад будівлею. Мені вдалося вціліти, лише гематома на голові. А ще розбите лобове скло на автівці, яка стояла в десяти метрах від тих машин, що вибухнули та згоріли. Що і казати: я і моя автівка - щасливчики».

Коли все остаточно затихло, Антон побачив, як багато людей загинули. Він йшов повз мертвих та поранених. Серед них чоловік шукав свою напарницю. На щастя, її там не було.

«Трохи пізніше зустрілися, вона, як і я, без поранень. Все тому, що після першого вибуху в паніці її накрило багатьма людьми. Оговтавшись, ми майже до пізнього вечора допомагали на вокзалі.

 

 

 

Окремо хочу зазначити, що фугасні-осколкові боєприпаси, які були застосовані для атаки на вокзал, за призначенням використовуються для ураження живої сили. Росія умисно застосувала зброю проти мирних людей. На вокзалі люди евакуювалися в більш спокійні міста. В основному це були жінки з дітьми та люди похилого віку. Їх вбили тільки за те, що вони українці», - говорить Антон.

Найбільше загиблих було там, де я зазвичай збираю людей

Єгору Скаладському 41 рік. Раніше він працював менеджером на картонній фабриці в рідній Костянтинівці. Незадовго до вторгнення російської армії вирішив змінити роботи, але не встиг. Тому тепер майже весь час присвячує волонтерству.

«Подзвонив друг, сказав, що став волонтером на вокзалі в Краматорську. Там зараз залізничний вузол, кінцева всіх евакуаційних потягів. Тому в місто приїздять тисячі людей не тільки з Донецької, а також з Луганської областей. Додав, що їм в гуманітарну асоціацію «Все Буде Добре Україна» потрібні люди. Я одразу погодився, - розказує чоловік. - Мені зручно: вранці сідаю на електричку і їду з Костянтинівки до Краматорська, а увечері в зворотному напрямку».

На вокзалі волонтерів розділили на дві групи, встановив чергування доба через добу. Але коли евакуаційних поїздів стало більше, відповідно, і людей теж, то на зміну почали виходити всі волонтери.

«Два дні поспіль, 6 і 7 квітня, я був на чергуванні. І 8 числа збирався їхати в Костянтинівку на електричці, яка за розкладом відбуває десь о десятій ранку. Але через невідомі причини її скасували. Ще трохи поспілкувався з іншими волонтерами, які чекали на перший потяг, я пішов шукати попутку. Бо з автобусами між містами повна біда - не курсують. Недалеко відійшов, до мостів (міст через річку та міст через залізничний вокзал, - авт), і почув вибухи», - згадує Єгор.

Він побіг назад. До місця трагедії вже прямували пожежники, швидка допомога та поліція. Через 8 хвилин він дістався вокзалу. Всюди чулися крики, плач. Люди були у калюжах крові.

 

 

«Я побачив, що найбільше загиблих було саме на тому місці, де я зазвичай збираю людей - біля головного входу в вокзал. Потім нам видали чорні пакети для тіл, і ми переносили загиблих до спеціальних машин», - розказує чоловік.

Військовий приніс дитину у лікарню після обстрілу вокзалуФото: Автор - Wojciech Grzedzinski for The Washington Post

Ближче до вечора Єгор поїхав, як і планував, на попутці додому. Дорогою розмірковував, як йому пощастило залишитися живим:

«В день трагедії був зовсім спокійним. Ані тіла, ані калюжі крові мене не змогли вивести на якісь емоції. Мабуть, тоді в організмі стався вибух адреналіну. А вже на наступний день «накрило» - замкнувся в собі, ні з ким не хотів розмовляти. Зараз відійшов і готовий знову допомагати. Але поки відправлення з Краматорська тимчасово припиненні».