Моя мрія – повернутись у часи, коли не було війни. Старший дільничний офіцер поліції Лимана Євген Козоброд

Охороні правопорядку на рідній Лиманщині він присвятив 11 років свого життя. За цей час у його житті було все: «мирна» робота дільничного, руйнування й окупація рідного міста росією та допомога людям після визволення від загарбників. Зараз Євген несе службу в 15 км від лінії фронту та робить усе для спільної перемоги.

- Коли близько року тому за місто точились бої, воно зазнало чималих руйнувань, - каже дільничний офіцер поліції Лиману Євген Козоброд, - зокрема, ось поруч повністю згорілі будівлі культури, РАЦСу, краєзнавчого музею та інші. Російськими снарядами був пошкоджений і пам’ятник воїнам, що загинули тут у Другу світову війну. Не знаю, як цивільні, але поліцейські в ті тяжкі дні духом не падали, а працювали, допомагали людям, евакуювали їх.

Євген став правоохоронцем у 2012 році, вступивши до патрульно-постової служби. За шість років обійняв посаду дільничного офіцера та до 2022 року виконував звичні функції: профілактична робота з населенням, складання адмінматеріалів і розкриття кримінальних злочинів, догляд за особами, схильними до домашнього насильства та повторних порушень закону. Після повномасштабного вторгнення росії змінилось все. Окупаційні війська наближались до міста, зростала кількість обстрілів, а з цим – щодня росла напруга. У травні місто було окуповане.

- Ми до останнього були поруч з людьми, - каже Євген Козоброд, - фіксували обстріли та проводили евакуацію з південної частини міста тоді, коли північна вже була захоплена та бої точились посередині, в районі залізничного вокзалу. Відступили лише разом із ЗСУ, що виходили з майже оточеного Лиману на нові рубежі оборони.

Після блискавичних операцій українських військових 1 жовтня місто було деокуповано, і вже за два дні тут повноцінно запрацював відділ поліції. Без світла, води та «на сухпайках», але кожен співробітник виконував свої завдання та не залишав без уваги жодне звернення громадян. Доводилось щодня надавати комусь допомогу, встановлювати мародерів та поплічників окупантів, документувати воєнні злочини країни-агресора.

У Лимані Євген мешкає вже 15 років – відтоді як у 17-річному віці переїхав сюди з селища Ямпіль. Місто весь цей час змінювалось, особливо в останні роки. Розвивалась інфраструктура, зокрема завдяки іноземним партнерам. На місцевому озері проходили свята для містян, багато малечі було на вулицях та у кожному дворі… Зараз тут здебільшого руїни.

- Коли я бачу, що стало з Лиманом, то на душі - лише біль, - ділиться поліцейський, - багатьом людям просто нема куди повертатись, вони втратили свої домівки, майно та заощадження.

Дуже високою залишається мінна небезпека. Якщо територію міста вже практично обстежено, то навколишні ліси ще тривалий час будуть смертельно небезпечними. Днями на розтяжці підірвався та загинув лісник, батько іншого дільничного офіцера з Лимана.

Під Новий рік, 30 грудня, будівля відділу поліції Лимана зазнала ракетного удару та була серйозно пошкоджена.

- Це було місце моєї роботи останні 11 років, - каже Євген, - але нас це ніяк не зламало, ми продовжуємо працювати – до нашої спільної перемоги.

Зараз бої тривають приблизно за 15 кілометрів від міста, на межі Донецької та Луганської областей. Старший лейтенант поліції Козоброд допомагає доставляти гуманітарну допомогу та евакуювати населення сіл, що знаходяться під вогневим контролем військ рф. Іноді, попри явну небезпеку, людей доводиться не один день вмовляти виїхати до більш безпечних регіонів, зберегти життя своїх рідних, у першу чергу – дітей.

На питання про головну мрію Євген Козоброд каже: «Як і для кожного українця вона одна – щоб найскоріше Україна перемогла свого одвічного ворога, всі вимушені переселенці повернулись додому, Лиман та інші міста почали відбудовуватись, а життя стало таким, як у часи, коли не було війни».

Краматорське районне управління поліції

Донецької області 

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі