“Не заеб@шься спрашивать?”: міський голова Краматорська Олександр Гончаренко опинився в епіцентрі “трояндового” скандалу

Черговий тендер краматорської влади на покупку саджанців троянд та платанів за понад півмільйона гривень викликав бурхливу реакцію в краматорському сегменті Facebook. До дискусії доєднався голова міської військової адміністрації (МВА) Олександр Гончаренко, пишет kramatorskpost.com.

Взагалі, місцеві мешканці вже не вперше дискутують з міським головою щодо доцільності витрат влади на озеленення та інші проєкти.

Але цього разу дискусія перетворилася на скандал через різкі та місцями нецензурні відповіді Олександра Гончаренка на коментарі незадоволених витратами користувачів, а саме:

"Та запитайте, ви у нас хто такий? Ви у нас на фронті?! Тому не пиздить! Ви той, хто спитає? Не заеб@шься спрашивать? Я думаю, что зае@бёшься."

"Можно ничего не сажать! Конечно! Давайте наш город уничтожим и превратим в Славянск и Дружковку! Не обижая соседей, но посмотрите , мы ведь пытаемся сохранить город за минимум затрат в сравнении с периодом до 24.02.22…"

"Не треба мене звинувачувати в чомусь, якщо ви не маєте доказів, а просто ля-ля. Вам із вашим дисонансом жити. Я тут не лікар."

"Навіщо пиздіти?! Прийдіть і побийте! Не заебётесь? Покажите! Я посмотрю , как это у вас получится. Жду."

Коментарі мера були настільки шокуючими, що деякі з читачів навіть припустилися думки, що його сторінку взломали.

На жаль, особиста сторінка неушкоджена. І нецензурні висловлювання зустрічались і в попередніх схожих обговореннях. Щоправда, згодом свої коментарі Олександр Гончаренко видаляв. Цього разу не наважився залишити.

Теперішня ситуація відрізняється тим, що  отримала резонанс в інших мережах та пабліках. Адміни деяких з них навіть проводять опитування серед читачів, як вони ставляться до ситуації, і чи варто витрачати кошти на озеленення під час війни.

Наприкінці дня Олександр Гончаренко все ж таки видохнув і опублікував на офіційному Telegram-каналі міськради пояснення щодо ситуації:

"Про прифронтові троянди та «військових» радників

Виговорились? Напевно вже так. Бо і я вже встиг й підпалати та видохнути.

Десь ми заблукали в непорозумінні один одного. Напевно десь між евакуацією з рідного міста та життям у прифронтовому місті. 

Від панічних дзвінків мені серед ночі з питанням "чи є тривога, бо я її не чую?" та "чи буде завтра потяг на Львів?" аж до "коли ввімкнете ліфти, с*ки ісполкомовські?!".

Від моніторингу заправок на яких є паливо, щоб виїхати з міста та пустих полиць в останніх відкритих продуктових магазинах до "верните бухло в город, сколько можно это терпеть?!"

Від кави на буржуйці під дощем до "почему напор в кране слабый, прилет то вчера еще был, а не сегодня! Сколько можно ремонтировать?"

…Десь там й блукаємо останній рік…

Ми змінились, розділились, обурились, підлаштувались, повернулись, об'єднались та втомились. 

Але ми продовжуємо жити. 

Світло, газ, вода, опалення, транспорт, ремонти, освіта, культура, ліфти, поховання, медицина, гуманітарка, весілля, світлофори та квіти з деревами. Все це про місто. Про прифронтове місто. Яке намагається жити. В якому залишись його мешканці з різних обставин. До якого повернулись мешканці... з різних обставин. До якого відряджають, везуть родини чи залітають на декілька годин - випити кави та видохнути пил. 

Війна не скінчилась. Нас постійно обстрілюють. Ми  втрачаємо краматорців, як військових, так й цивільних. Але місто живе. Місто дихає, хоча й не на повні груди. 

Місто не окуповане завдяки тим, кого ми поховали, завдяки тим, кого ми приймаємо та проводжаємо. 

Тут не буде степу, в якому нічого немає. Тут є плани на майбутнє. 

Ми хочемо повернути дітей до шкіл, студентів до вишів, а батьків - на їх звичні місця роботи, або вже нові... бо старі - знищує системно ворог. 

Але це не процес одного дня. Це не плани на папірцях в далеких теках, які ніколи не відкриють. Або взагалі - забудуть після Перемоги. Це відбувається сьогодні. Попри все. Попри плани ворогів чи ниття розумників, які вже попрощались зі своїм містом десять разів після лютого 22го. 

Краматорськ допомагає ЗСУ. 

Дуже багато. Дуже. Це роблю не я, це робите виключно ви. Ваші місцеві податки йдуть напряму до воїнів. Та податки воїнів - направляються на допомогу воїнів. Цільова допомога. На те, що їм дійсно необхідно в певний момент. Та якщо брати в порівняння з витратами на квіти, то це різниця у 200 разів. 

Краматорськ саджає дерева.

Так. Дерева на кладовищі військових. дерева у парках. Ви саджаєте дерева на кладовищі військових та парках. З податків. Бо Краматорськ шанує. Бо він живе.

Так. Є й квіти. Ті самі квіти, яки збирають тисячі ваших сердець з підписами "моє улюблене місто!". Не викошене місто з пустими клумбами. А прифронтове місто з квітами. Яке всіх зачаровує. 

Ми будемо спілкуватись, сваритись та з'ясовувати стосунки. Бо нам є про що говорити - про своє рідне місто, яке не згасло. Яке намагається бути на рівні з іншими містами, де є життя. Життя в умовах війни - воно інше, але воно є.

Багато хто не зрозуміє один одного. Тих, хто залишився. Тих, хто поїхав та тих, хто повернувся. На це потрібен час. 

Навіть не знаю скільки…

Але, як би ми не бісили один одного - ми краматорці. 

Як би я не шкодував за свої емоції та лайку, але це емоції від обставин. 
Вибачте мені, кого зачепив. Окрім окремих пришелепкуватих бовдурів.  

Бо життя не зупинилось на клумбі, як би хтось цього не бажав для Краматорська. 

Краматорськ: прифронтовий. З квітами, вибухами, життям та планами на майбутнє. 

Тихої всім ночі.

Олександр Гончаренко."