Олександр Кеценко: Мого будинку вже немає. Але це – «гніздо», яке має жити
Олександр Дмитрович Кеценко – двічі переселенець. Чоловік народився, провів дитинство і юнацтво у селі Тетянівка, але більшу частину життя він прожив у Донецьку. На самому початку війни, у 2014 році він змушений був повернутися до рідної домівки. Тепер на цьому місці – руїни.
Пан Олександр народився у 1960 році в Тетянівці. Вся молодість пройшла саме тут, у мальовничому селі поблизу Святогірська, а коли зустрів кохану жінку та одружився, переїхав разом із нею в Донецьк.
До батьківського дому навідувались часто, адже тут була не тільки родина, а й чудове місце для відпочинку.
Захоплення Донецька російськими загарбниками та їхніми посіпаками у 2014 році змусило родину покинути все, та поїхати в рідне село.
«Як тільки це сталося, ми все залишили та поїхали до батьків. Додому. Приїхали у травні 2014 року. Сім’я тоді ще була повною, були живі батьки. Зараз їх вже немає. Батько помер у 2015 році, після початку російської агресії. А мати – за два місяці до вже повномасштабної війни, у 2021 році. Поховали».
Упродовж всього часу відбудували будинок. Навели лад, зробили його якомога більш теплим, комфортним, доглянутим. Побудували літню кухню, сучасний санвузол. Вкладали не тільки гроші, а й сили, любов…
Як з Донецька, так тепер і з Тетянівки евакуювались у травні.
«Ми виїхали 10 травня. Тоді вже почалися сильні прильоти. Били вже саме по нас, по Тетянівці. То ми знову кинули абсолютно все і поїхали до Полтави. Спочатку навіть не думали, як і де будемо жити. Вже у дорозі подзвонив брату, який також біженець, але з Красного Луча і зараз мешкає в Києві, де працює та орендує житло. А він сказав, що у Миргороді є порожня квартира, де ми можемо оселитись. Тож майже рік у ній і прожили разом із жінкою».
Майже півроку село перебувало на лінії зіткнення, тож поки сусідній Святогірськ був під окупацією Тетянівка майже щодня по кілька годин потерпала від ворожих обстрілів. Більшість будинків пошкоджені, але є й такі, що взагалі зруйновані. Один з них саме той, де жив пан Олександр. Каже, що, скоріш за все, били «прямою наводкою».
«Нічого не залишилось, бачите? Взагалі нічого. Все побите, розтрощене. Так дивишся і складається враження, наче навмисно саме сюди били. Поряд будинки, так там хоча б щось «живе», праворуч – більш-менш цілі. А тут… Мені здається, що так точно гатити можна тільки якщо знаєш, куди треба влучити. А мою позицію щодо України знали всі з самого початку цієї війни, з 2014 року. Мабуть, скорегували тут деякі «товариші», було кому корегувати. Зараз вони вже втекли до рф».
Під час першого приїзду у Тетянівку ще у жовтні 2022 року вже знали, що будинок постраждав. Сусіди евакуювались пізніше і під час виїзду «бачили, як горіла хата».
«Вони подзвонили та розповіли, тож ми були готові. Але все одно приїхали восени, щоб подивитися, що тут та як. А потім плюнули на все, бо охороняти чи берегти взагалі нічого, та поїхали знову. Перезимували на Полтавщині, а навесні, в кінці квітня, повернулися, щоб наводити лад. Живемо в сусідській хаті, власник якої дав добро та ключі. Вона теж побита, але тут я трошки підремонтував і живемо. Влітку в ній жити можна, а зимувати – ні, бо вона просто не придатна для цього. Це не зовсім будинок – це літня дача, куди він приїздив відпочивати».
До холодів вирішили залишитися у Тетянівці, бо потрібно розібрати нарешті всі завали, прибрати сміття, навести лад. «Хоч воно й побите все, потрощене, але ж своє».
«Може колись відбудуємо, або діти відбудують, коли повернуться. Зараз сюди точно їхати нічого».
За словами пана Олександра, нещодавно міська влада запропонувала скористатися сертифікатом, який дасть змогу отримати якісь кошти та купити житло в будь-якому регіоні країни. Але поки що відмовився, бо потрібно написати відмову від власного будинку.
«Я запитав, скільки грошей виділяють на придбання іншого житла, але чіткої відповіді мені ніхто не зміг надати. А оскільки я не встиг офіційно переоформити прибудову, літню кухню та деякі комунікації, то не впевнений, що під час оцінки вийде така сума, яка дасть можливість купити такий варіант, де можна буде жити. Навіть у селі. Подивимось…».
Наразі у планах зробити якомога більше до того часу, як вже буде зовсім холодно і доведеться повертатися на Полтавщину.
«Сподіваюсь, що все ж таки мені вистачить часу, сил і грошей, щоб відбудувати рідну домівку. Тут я виріс. Тут пройшла велика частина мого життя. Тут часто були мої діти, онуки. Це «гніздо», розумєте? Тож що зможу, те й буду робити».
Підписуйтесь на наш Telegram канал, щоб знати найважливіші новини першими. Також Ви можете стежити за останніми подіями міста та регіону на нашій сторінці у Facebook.