Перша українська школа в Донецьку - як і кому її вдалося створити у далекі дев’яності

Вишиванки на перше вересня, англійська з першого класу, східні єдиноборства на уроках - зараз цим нікого не здивуєш, а от у далекому 1990 році, у російськомовному Донецьку, в якому не було на той час жодного україномовного навчального закладу - це було неймовірним явищем. 

Опікувався цією школою Леонід Громовий – «антирадянський за своєю сутністю» вчитель, який, попри постійний тиск місцевої радянської влади, плекав острівець України на Донбасі. Конкурс у цю школу був десять дітей на місце!

Про історію створення першої української школи в Донецьку та її директора Леоніда Громового розповідає Донбас Реалії.

Наприкінці 80-х років у мільйонному Донецьку більшість населення, згідно перепису, становили українці. Однак в місті не було жодної школи, де викладали українською. Останній україномовний освітній заклад припинив роботу в 1986-му.

«У 60-х роках ХХ століття Донеччина стає певною мірою полігоном із соціальною інженерією. Політична задача дуже проста – виховати покоління робітників-парламентарів, не пов'язаних жодним чином ні з Україною, ні з українською культурою, ні з українською мовою. Відповідно, триває масове закриття українських шкіл в містах, де живе більша кількість населення. Звичайно, були сільські агломерації, де збереглися українські школи. Дуже часто завдяки тому, що місцеве населення повставало проти закриття», – розповідає Донбас Реалії голова правління ГО «Українська народна рада Донеччини та Луганщини» Станіслав Федорчук.

Під час горбачовської «перебудови» Обласне Товариство української мови імені Тараса Шевченка розпочало організаційну кампанію, щоб переконати місцеву владу, що українська школа в Донецьку – необхідна.

«Це була ідея лідерів Товариства української мови. На той час у мене підростали діти, і я хотіла, щоб вони навчалися в українській школі. Я підтримала цю ідею, про це писала», – розповідає Донбас Реалії виконавча директорка Інституту демократії імені Пилипа Орлика Світлана Єременко. Тоді жінка працювала журналісткою газети «Комсомолець Донбасу» і була учасницею Товариства. Згодом її донька і син навчатимуться в 65-й школі.

За словами Станіслава Федорчука, у контрольованому КДБ та компартією Донецьку, сама ідея створення україномовного навчального закладу сприймалась як виклик системі. До справи долучився навіть академік Андрій Сахаров, який публічно звертався до влади з вимогою відкрити школу для українців Донеччини.

"влада ніяк не сприяла становленню закладу: не надавала приміщення, не пропонувала людей, які могли б очолити школу. Мовляв, хочете школу – то й робіть все самі...Але такі часи були, що не кожен відважився б таку ношу на себе звалити. По-перше, це величезна відповідальність – починати розбудовувати школу з нуля, набрати колектив. Чи вдасться набрати учнів, як буде з коштами – виникало безліч питань. А головне: як у суспільстві, у російськомовному Донецьку це буде сприйнято? А Леонід Григорович сам запропонував свою кандидатуру», – пояснює Світлана Єременко.

Зрештою під навчальний заклад виділили приміщення колишнього навчально-виробничого комбінату в Київському районі – без опалення, з бетонними підлогами. На той час Громовому було 43. Він їздив усім Радянським Союзом, щоб назбирати на паркет, піаніно, шифер.

1 вересня 1990 року в 65-й школі пролунав перший дзвоник, а на святкову лінійку приїхали Іван Драч і Дмитро Павличко. Сам же заклад мав республіканський статус, тобто напряму підпорядковувався Міністерству освіти УРСР.

Що значило «українська школа» в Донецьку в 90-ті?

«Для багатьох не є зрозумілим, чим важливий цей заклад – подумаєш, українська школа. Ні, друзі, це був повноцінний акт суб’єктності українців Донеччини, які нарешті, після багатьох десятиліть відсутності свого українського контексту в легальному просторі Донецька, змогли створити школу для своїх дітей», – переконаний Станіслав Федорчук.

На початку 90-х Донецьк залишався глибоко русифікованим містом, де українська мова майже не звучала в публічному просторі. Більшість мешканців сприймали все українське як щось «чужорідне» або провінційне. Українська школа в такому середовищі виглядала радше викликом системі, ніж звичною освітньою ініціативою.

«Я не відразу зрозуміла, що насправді в Донецьку було багато українців. Вони були русифіковані, але їх було багато. Зрозуміло, що активних, таких, які приходили в Товариство української мови, підтримували ініціативи, було небагато. По-перше, це було ризиковано», – пригадує Світлана Єременко.

Радянська влада спершу гальмувала процес відкриття школи, а потім почала перешкоджати її роботі. Через два тижні після відкриття санепідемстанція Донецька закрила школу, оголосивши, що заклад має неналежний санітарний стан. Тоді учні з вчителями і батьками вийшли на протест до міської ради Донецька, оголосивши: будуть проводити уроки тут, бо їм не дають це зробити у своїй школі.

«Були регулярні провокації: вимикання води, присилання різних комісій щодо санітарних норм. Тобто, весь бюрократичний арсенал, який вони (радянська влада – ред.) могли застосувати...Вони боролися з правом українців мати якісну українську освіту. Відповідно, зрозуміло, що їхніми ворогами виступали всі ті люди, які віддали своїх дітей до української школи. Власне, саме ці діти так само були для них ворогами»  – розповідає Станіслав Федорчук.

Уроки східних бойових мистецтв, англійська з першого класу і вишиванки: чим була особлива 65-та школа?

Заклад став громадсько-культурним хабом для українців Донецька. На стінах були розписи з портретами українських письменників, біля входу – гасло «Бог і Україна». На 1 вересня діти одягали вишиванки.

«Для українців у Донецьку не було аж так багато місць, куди вони могли прийти без запрошення, як до себе додому, щоб просто поспілкуватися, повзаємодіяти. І Леонід Громовий цей безпечний простір створив для всіх нас. Простір, де нам були раді», – каже Станіслав Федорчук.

З перших днів роботи школи директор скасував обов’язкову радянську допризовну підготовку (ДПЮ) та запровадив альтернативну програму – загальне фізичне виховання на основі східних єдиноборств. У 1990-х і на початку 2000-х років у Донецьку були поширені конфлікти між школами, які часто переростали у бійки між учнями. Однак 65-та мала репутацію такої, з якою краще не конфліктувати: її називали «бандерівською» і вважали, що чіпати її учнів небезпечно – вони могли постояти за себе.

У закладі діяла перша станиця «Пласту» на Донеччині. Учні вчилися грі на музичних інструментах, опановували іноземні мови, бойові мистецтва, відвідували патріотичні гуртки. Бібліотеку поповнювали книжками, які передавала українська діаспора – від класики до сучукрліту. Таким чином вона стала найкраще укомплектованою в місті.

Багато учнів їздили на навчання з довколишніх населених пунктів по 30-40 хвилин. 

Ця школа точно ніколи не була типовою. До прикладу, до середньої школи в учнів були відокремлені класи для навчання: А – клас дівчат, Б – клас хлопців. З п’ятого класу можна було обрати другу іноземну мову для вивчення: німецьку або російську.

"На уроках ми вчились думати, відстоювати позицію в дискусіях та дебатах" - розповідає колишня випускниця школи Катерина Жемчужникова.

На відміну від інших шкіл Донецька, 65-та виховувала патріотів, переконана Світлана Єременко.

Після 10 років директорства Громового звільнили. Що сталося зі школою під час окупації?

Після десяти років на посаді директора Леоніда Громового звинуватили у недоцільному використанні бюджетних коштів і звільнили. На пост керівника школи почали призначати нових директорів, які змінювалися майже щороку.

Після окупації Донецька 65-та школа перетворилася на типовий навчальний заклад в окупації. Зараз невідомо ані про долю унікальних розписів, ані про книжки – можливо, окупанти їх знищили, як у багатьох інших містах. На сайті закладу окупанти хизуються, що навчають учнів за методичками, рекомендованими міністерством освіти РФ, а старші класи профільно вивчають російську філологію.

«По суті, ця школа стала повним антагоністом того, якою її задумував і робив Леонід Григорович разом зі своїми однодумцями», – підкреслює голова правління ГО «Українська народна рада Донеччини та Луганщини».

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі