Позитив як зброя: боєць 120 бригади ТрО з позивним «Гусь», про те, що тримає на війні
Молодший сержант Сергій Голумбовський із позивним «Гусь» – водій-електрик екіпажу безпілотних літальних апаратів 120 бригади територіальної оборони. Боєць пройшов шлях піхотинця, воював на Донбасі у складі першої зведеної батальйонної тактичної групи (БТГр), сформованої із вінничан-тероборонівців. Наразі він нищить ворога з неба.
Хто сказав, що війна – це лише про біль? Навіть у пеклі, якщо ти маєш внутрішній стрижень, знайдеться секунда для посмішки. Сміх глушить страх, а гумор виручає. Це теж зброя, і Сергій про це знає, як ніхто інший.
«Я присягав народу»: шлях до війська
До повномасштабного вторгнення Сергій працював монолітником на будівництві на Вінниччині. 24 лютого 2022 року його бригада саме здавала черговий об’єкт. Того ж дня чоловік повернувся додому і обговорив із дружиною план дій. Він заправив повний бак автівки й запропонував родині виїхати до брата за кордон. Але почув у відповідь: «Я – дружина декабриста. Я нікуди не поїду». «Я присягав на вірність українському народові та державі Україна, і я вірний цій присязі», – сказав Сергій і вступив до лав територіальної оборони.
Перші дні, за спогадами «Гуся», були вкрай важкими: не вистачало ресурсів, налагодженого постачання та чіткої організації. Все відбувалось в умовах невизначеності. Бійці мали якось ідентифікувати один одного. Тоді Сергій згадав свою строкову службу в прикордонних військах. Там існувала традиція: призовників осіннього призову називали «гусями», а весняного – «фазанами». Так за ним і закріпився позивний. Сергій жартував: «Гусь – птах благородний, він колись Рим врятував». Згідно з легендою, гуси на Капітолії здійняли галас під час нападу галлів, чим і вберегли місто.
Але навіть у наш час трапився випадок, коли російський літак був збитий гусьми: у березні 2022 року над Херсонською областю зграя диких гусей потрапила в двигун літака під час польоту, що спричинило аварію та падіння літака в болото. Це сприймається як незвичайна допомога з боку природи Україні у війні, а гуси стали символом несподіваного опору ворогу.
Від піхоти до БПЛА
Перші дні повномасштабної війни Сергій провів в якості піхотинця. Вже 25 лютого, холодної зимової ночі, боєць опинився на мосту біля Стрижавки, селищі під Вінницею, готуючись, у разі наступу, перекривати дорогу ворогу, на підступах до міста.
Згодом він потрапив на Донбас у складі БТГр, сформованої на базі вінницької тероборони. Тоді їхній підрозділ підпорядкували 95-й бригаді. Серед бійців панував високий бойовий дух: ніхто не відмовлявся від завдань, билися пліч-о-пліч. «Були моменти, що 95-ка відходила, а наш БТГр залишався на позиціях». Сергій разом з побратимами провів на позиціях 67 днів майже безперервно.
«В 2014 році війна була іншою. Ховалися від стрілецької зброї, від артилерії – від усього. Нині ж усе відбувається одночасно: постійні "прильоти", а до цього додалися дрони, які дошкуляють без упину», – ділиться боєць.
Перебування на передовій навчило Сергія цінувати момент: «Коли лежиш під обстрілом цілодобово, коли поруч кілька разів падає 152-й калібр і тебе засипає землею – тоді доходить: життя або є, або його нема. І жити треба зараз». Страх був, але найважчим було відчуття безпорадності, коли від обстрілу неможливо ані втекти, ані сховатися.
Гумор як запобіжник
Сам Сергій каже: якби не позитив, «плати, мабуть, уже б погоріли». Друзі жартома називають його клоуном, але він не ображається: «Може й так. Але я не можу бути негативним. Не хочу. Я завжди на "сміхуйочках": хі-хі, ха-ха – тикнули пальцем і пішли далі виконувати свою роботу».
Родина та бойові епізоди
Сім’я – це те, що дає сили. Син Сергія зараз служить у третьому армійському корпусі ЗСУ. Доньці скоро виповниться п’ять. За весь цей час батько бачив її лише короткими епізодами. Попри постійну відсутність, Сергій примудряється допомагати по господарству навіть на відстані: так вдалося побудувати паркан та частину хати. «Моя жінка сильна. Вона тримається», – каже він.
На фронті вистачає історій, які закарбовуються в пам’яті. Одного разу Сергій із побратимом «зняв» ворожий «Мавік». Вони висунулися на позиції, але трохи проскочили потрібну точку. Під час перебігання дороги їх помітив дрон. Бійці встигли заскочити в бліндаж, звідки Сергію і вдалося збити безпілотник. Забрати трофей не дозволив fpv-дрон, що летів слідом. Довелося відступати. Згодом у той бліндаж прилетіло ще три fpv та кілька мін 120-го калібру.
«Мабуть, сильно образились на нас за збитий "Мавік", адже він же коштує купу грошей», – сміється «Гусь». Завдання було виконане, а бійці вийшли цілими, хоча побігати довелося добряче. «Останній раз я так бігав ще в піхоті. Якщо зараз сидимо й спокійно балакаємо – значить, усе минуло успішно», – каже Сергій.
Сергій переконаний, що паніка на війні дуже небезпечна: «Були пацани, які постійно нили: "Нам кінець, нас кинули". Їм швидко пояснювали, щоб не розганяли паніку. Бо вже за п’ять хвилин ти з ним в одному окопі – він прикриває тобі спину. Своє "я" треба засунути глибоко і не витягувати. Бо якщо постійно думати про кінець, він прийде швидше».
Він пояснює, у чому полягає його витривалість: «Ми намагаємося не жити війною в голові. Дивимося на життя як на щось смішне, живе та справжнє».
Підписуйтесь на наш Telegram канал, щоб знати найважливіші новини першими. Також Ви можете стежити за останніми подіями міста та регіону на нашій сторінці у Facebook.
