Святогірськ на межі: як виживає прифронтове місто Донеччини без води, газу та інформації

До війни Святогірськ був відомим туристичним центром, куди тисячі людей приїжджали на відпочинок. На початок 2022 року населення перевищувало 4 тисячі, нині ж у місті живуть лише близько 400 людей. Комунальна інфраструктура критично обмежена. Централізоване водопостачання та водовідведення не відновлено з 2022 року. Газопостачання повністю відсутнє в котельнях через пошкодження трубопроводів, тож жити у квартирах неможливо. Та й електромережі регулярно пошкоджуються ворожими обстрілами, внаслідок чого люди залишаються взагалі без можливості приготувати їжу чи зігрітися. У місті скорочені соціальні послуги, а закриття місцевого відділення "Укрпошти" посилило проблеми з отриманням пенсій та допомоги.

Про те, як виживає Святогірськ, чому люди відмовляються виїжджати та як вдається триматися, "Слов'янським відомостям" розповіли містяни. Отримана від них інформація різниться із відповіддю Святогірської МВА, у якій зазначалося про наявність лише однієї дитини та однієї аптеки, що продовжує працювати в місті. Мешканці спростували цю інформацію, зазначивши, що обидві аптеки зачинені, а в однієї з наших співрозмовниць є двоє дітей 14 та 9 років, що підтверджує більшу фактичну кількість неповнолітніх, ніж зазначено у звітах.

Вибір між безпекою та обов'язком: причини, через які люди залишаються

Зараз місто справляє гнітюче враження: на вулицях порожньо, більшість об'єктів зачинена. А мешканці Святогірська, які залишилися, керуються не лише побутовими, а й глибоко особистими причинами.

Анна, мати двох дітей 14 та 9 років, пояснює, що покинути дім не може через тварини та відсутність фінансової змоги оселитися в безпечнішому регіоні.

"Я не можу просто кинути їх, щоб ще зграя собак бігала по місту голодна. А кудись їхати і брати з собою — не варіант. І без них складно облаштуватися, а з ними точно ніхто не візьме. Та й робота тут поки що є, маємо за що жити", — пояснює Анна.

Вона додає, що не бачить сенсу їхати далі на захід, якщо немає гарантії абсолютної безпеки, бо "гатять по всій території України й безпечних міст немає".

Наразі у місті немає жодної аптеки. Однак поки що працюють два продуктові магазини. Власник одного з них, Вадим Овчаренко, повернувся до міста одразу після його деокупації, хоча його будівельний магазин був розграбований. Чоловік, який вивіз родину до Києва, сам повернувся працювати.

"Поки що працюю, як виходить. Речі поки що не збираю, але… От якщо наші (українські військові — ред.) будуть виходити, і ми вийдемо разом із ними. Звісно, що тут не залишуся. Всі знають мою позицію, знають що син служив. Тож це єдиний варіант, принаймні для мене. Але поки наші тут — залишаюся. Маю бути у місті", — каже Вадим Овчаренко.

Раз на тиждень зі Студенка до Святогірська приїжджає машина з різним товарами та продуктами. Тут місцеві мешканці можуть купити те, чого немає в магазині. А ще — можуть замовити щось на наступний тиждень.

Найгострішою проблемою Святогірська залишається централізоване водопостачання, якого немає з 2022 року. Люди виживають завдяки воді з колодязів та свердловин.

"Ходимо, де можна, по дворах. Інших варіантів немає. Просто по сусідах ходимо і набираємо, де вода є. Треба ж якось жити, так? На цій воді готуємо, її використовуємо скрізь", — каже Анна, і додає, що воду п'ють сирою, навіть без кип'ятіння, оскільки "жодного разу нічого не було".

Інформаційна тиша прифронтового міста

Ще одна мешканка Святогірська, яка попросила не називати її ім'я, наголошує на інформаційній блокаді в місті щодо будь-яких місцевих новин, видачі гуманітарної допомоги та життєво важливих ресурсів.

"Інформації про те, що і де відбувається, немає. Раніше був чат у Telegram, де завжди писали про те, коли привезуть воду або гуманітарну допомогу... Зараз там тиша з боку місцевої влади. Нам нічого не говорять про те, що щось привозять волонтери, що видається якась допомога, що щось десь працює. Тиша", — каже вона.

Жінка поділилася, що лише випадково дізналася про неафішовані точки розливу питної води:

"Воду, як з'ясувалося, все ж привозять. Проте влада не говорила, коли привезуть, де ці нові точки знаходяться. Ми вийшли в місто, дивимося — недалеко від магазину стоїть бак з водою. Тож швиденько пішли та набрали літрів 70 води".

Побутові послуги також перейшли у "тіньовий" режим. Жінка розповідає, що деякі комунальні об'єкти, наприклад, пральні, працюють неофіційно.

"Санітарний модуль давно не працює, а речі поки що випрати можна. І про це теж дізналися випадково. Ніде цієї інформації немає. Про все доводиться дізнаватися або під час прогулянки, або дзвінками до знайомих".

"Надія на диво" та віра у відновлення

Попри щоденну боротьбу за існування, мешканці Святогірська не втрачають надію. Вони бачать своє майбутнє у відновленні міста, але розуміють, що це станеться лише після перемоги.

"Хотілося б, щоб тут все відновили... Хочеться миру, спокою, чогось планувати, а не думати, як вижити. І хочеться вірити, що скоро це станеться, що щось трапиться таке, що війна закінчиться. Сподіваємось на якесь диво", — говорить Анна.

Вадим Овчаренко вважає, що кінець повномасштабної війни залежить від повного розвалу ворожої системи.

"Я думаю, вони (рф — ред.) до цього йдуть. Нам просто вижити треба, дочекатися цього моменту та робити все у своїх можливостях, щоб допомагати цьому статися", — підсумовує він.

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі