“Цілі вулиці чоловіків” відмовляються виїжджати з прифронтових районів: чекають “рускій мір” чи бояться ТЦК?
Поліцейські з евакуаційної групи “Білі янголи”, волонтери та благодійники, які допомагають людям виїхати, все частіше стикаються з ситуацією, коли чоловіки відправляючи в евакуацію своїх рідних, самі залишаються під обстрілами.
“У прифронтових зонах є цілі вулиці чоловіків”, — розповідають ті, хто допомагає евакуювати цивільних. Евакуаційні волонтери та поліцейські все частіше стикаються з тим, що з прифронтових міст та сіл можуть погодитися на евакуацію літні бабусі, але не чоловіки. Через їхні страхи, часом лишаються в небезпеці цілі сімʼї.
Журналісти Вільного Радіо виясняли, наскільки масовою є проблема.
“У прифронтових зонах є цілі вулиці чоловіків”, — волонтер Філіп Івлев-Йорк
“Ця тенденція мене бентежить. Коли приїжджаєш на евакуацію, бачиш чоловіків, які допомагають завантажити в машину бабусю, але самі не їдуть. І ти починаєш питати їх: “Чому ви не виїжджаєте?” У відповідь вони зазвичай “морозяться”, але буває, й кажуть щось. Ось у червні–липні 2024-го в Торецьку та Нью-Йорку ці відповіді були пов’язані зі страхами перед ТЦК. Вони вважають, що їх заберуть на найближчому блокпості. Це дуже масова проблема. Можна сказати, що у прифронтових зонах є цілі вулиці чоловіків”, — говорить Вільному Радіо волонтер U-saved UA Філіп Івлев-Йорк.
Бачив таких чоловіків не раз і Євген Ткачов. Представник благодійної організації “Проліска” займається як евакуацією, так гуманітарною допомогою на прифронтових територіях. Для нього це звичайна картина ще з 2022 року.
“Це почалось ще у 2022 році в Сіверську, потім — Серебрянка, а потім вже Бахмут та Часів Яр. Хіба у Торецьку такого було менше, бо його швидко захопили. Коли я роздавав “гуманітарку” у Часовому Ярі — спілкувався ж з чоловіками в місті. Питав: “Чому не їдуть?” — і вони мені теж таке казали: “Так загребуть же”. Для мене це взагалі не зрозуміло, і я казав: ‘Так ти ж безкоштовно сидиш під обстрілами у підвалі Часового Яру та чекаєш гуманітарку. Навіть у найгіршому випадку ти будеш сидіти у сусідньому підвалі, тільки вже не безкоштовно, а будеш отримувати 200 тисяч гривень на місяць за це. Логіка де?”, — переказує Євген Ткачов.
Проте він вважає, що деякі чоловіки можуть залишатися на прифронтових територіях не тільки через страх перед мобілізацією.
“Те, що там бабусю вивозять, а сини, племінники залишаються, чи маму з дітьми вивозять, а чоловік залишається — це взагалі не обговорюється. Це масові випадки: сотні, якщо не тисячі. Скоріше за все, вони всі сидять у “пеклі” не тільки через мобілізацію, а тому що деякі чекають Росію”, — припускає Євген Ткачов.
Волонтери також відмічають ще одну причину залишатися у рідній оселі — страх мародерства. Власники майна часто не наважуються вивозити найцінніше та залишаються до останнього, коли вже не може заїхати навіть евакуаційний транспорт. А не наважуються, бо бояться найближчих блокпостів.
“Найчастіше я чую, що їх мобілізують одразу на першому ж блокпості або в пункті евакуаційної інфраструктури. Вони впевнені: якщо погодяться на евакуацію — їх одразу повернуть сюди ж, але вже з автоматом. Тобто: “Нащо мені їхати, щоб відправили назад на вірну смерть?” Тому вони обирають грати в цю “гру” і ризикувати, сидячи під обстрілами у підвалі”, — розповідає про свій досвід волонтер Філіп Івлев-Йорк.
“Всі ті, хто з дітьми сидить у прифронтовій зоні, — прикривають собою батьків”, — благодійник
З такою логікою потрапляють під ризик не лише чоловіки, а цілі сімʼї.
“У мене був страшний прецедент, коли жінка з 12-річною дитиною повернулася у Часів Яр до чоловіка. Потім стався обстріл — і одна з них загинула, а інша дістала поранення. Всі ті, хто з дітьми сидить у прифронтовій зоні, — прикривають собою батьків. А живуть вони там, бо “чокнуті” волонтери привезуть гуманітарку”, — вважає Євген Ткачов.
“Зараз багато таких історій. Коли нещодавно був у Покровську, я зустрів жінку, яка три роки тому виїхала до Чехії. У неї є діти, які вже стали повнолітніми й залишилися там. Я спитав, чи не хоче вона знову виїхати з міста, і заради чого повернулася. Вона розповіла, що тут, у Покровську, — її близькі родичі, які не хочуть евакуюватися. Я так розумію, це її чоловік, який боїться мобілізації, тому сидить до останнього й фактично тримає свою дружину в заручниках”, — додає приклад з власної практики керівник евакуаційної групи “Білий янгол” Геннадій Юдін.
“Невидимі люди прифронтових міст”
Та зустріти в небезпечних зонах можна не лише місцевих. Бувають випадки, що у прифронтову зону свідомо їдуть чоловіки призовного віку. Бо, мовляв, там “можна сховатися від ТЦК”. І це додаткові ризики жертв серед цивільних, які не завжди вдається врахувати.
“Багато чоловіків приїжджають у прифронтові міста. У той самий Сіверськ, прифронтові села — тобто туди, куди вони точно знають, що не приїде ні поліція, ні ТЦК. І це правда — вони там нікому не потрібні. Вони не обліковані ніде — навіть на гуманітарну допомогу не записуються. Тобто їх юридично просто не існує: вони зникли зі свого міста й околишніми стежками приїхали на свою умовну дачу. Чи не це — “невидимі люди прифронтових міст”? Люди просто зникають там”, — питає Філіп Івлев-Йорк.
Вмовити на евакуацію чоловіків важко не тільки у прифронтових містах Донеччини
Такі “невидимі люди” зустрічаються не тільки у дуже наближених до лінії боїв населених пунктах, говорить благодійник Євген Ткачов.
“Зараз наша гуманітарна місія “Проліска” видає допомогу після обстрілів у Краматорську, Слов’янську та Дружківці. Приходять та питають: “А можна на нього? (чоловіка, — ред.)” — “Можна, документи є на нього?” — “А, все, тоді не треба”. Ми ж питаємо завжди, скільки членів родини, щоб знати, на скількох видавати. Але коли доходить до реєстрації, виявляється: “там тільки жінки та діти”. Не хочуть, щоб їх записували у звітність. Особливо часто це зараз зустрічається у Покровську”, — розповідає Євген Ткачов.
Він також був свідком випадків, коли чоловіки поверталися у рідні прифронтові населені пункти навіть після поранення.
“Є чоловіки, яких після поранення відвозили у Костянтинівку. Після того, як їх підлікували, — вони поверталися у Торецьк, Часів Яр та села”, — додає Євген Ткачов.
Уникнути таких жертв не просто. Бо чоловіків, які бояться мобілізації, не вдається переконати навіть аргументами, що якщо їх заберуть росіяни на тимчасово окуповану територію — їх там мобілізують, але вже до армії загарбників.
“Коли пояснюєш їм, що в росіян у них буде ще значно гірше — це їх не переконує. Вони вважають, що це українська пропаганда. На мою думку, українська контрпропаганда має чітко пояснювати, що на блокпостах не стоїть ТЦК. Чому я маю це пояснювати і казати: “Друже, не хвилюйся, якщо що — я тебе сховаю, сховаєшся під сидінням від “злих ТЦКшників”? Цим мають займатися комплексно всі держструктури”, — вважає Філіп Івлев-Йорк.
Підписуйтесь на наш Telegram канал, щоб знати найважливіші новини першими. Також Ви можете стежити за останніми подіями міста та регіону на нашій сторінці у Facebook.
