У Святогірську волонтерка понад 15 років рятує безпритульних тварин

Життя поруч із війною: історія захисниці тварин із Святогірська

У місті Святогірську на Донеччині, що пережило активні бойові дії, окупацію та звільнення, є люди, які попри все тримають свій власний фронт — фронт милосердя та допомоги. Ірина Самозванова понад 15 років життя присвятила порятунку безпритульних тварин. Вона пройшла довгий шлях від дитячих мрій про допомогу чотирилапим до створення громадської організації «Центр захисту та підтримки безпритульних тварин у Святогірську». І навіть під час найсильніших обстрілів залишилася в місті, ризикуючи власним життям, аби її підопічні мали їжу та воду.

Історію про те, як одна людина, маючи «холодний розум» і велике серце, щодня рятує сотні життів, розповідають «Слов’янські відомості».

Як починався шлях волонтерки

Ірина Самозванова переїхала у Святогірськ задовго до початку війни, що розв’язала росія ще у 2014 році. Тож історія любові до тварин почалася не тут, а поблизу Донецька, де у неї пройшли дитинство та юність.

«Я не знаю, звідки в мене ця любов прищепилася, мабуть з народження. Ще коли була малою, ми разом із подружками облаштовували занедбаний пустир біля господарських будівель, де збирали бездомних цуценят та кошенят. Батьки не сварили, але й не могли дозволити тримати стільки тварин удома. Тому будували для них будиночки, лікували, а головне — рятували від служб, які тоді безжально відстрілювали та труїли тварин. Ми рятували і ховали під час таких рейдів. Тож можна сказати, що моя любов до тварин почалася десь у самому дитинстві», — ділиться Ірина.

І любов ця не пройшла, а зростала з роками, навіть коли вийшла заміж та переїхала у Святогірськ. Вона бачила, як страждають тварини, розуміла, що більшість людей готові просто пройти повз збитої машиною собаки чи безпритульних кошенят, і поступово, але міцно занурювалася у цю волонтерську діяльність.

У 2018 році разом з однодумцями Ірина зареєструвала громадську організацію — «Центр захисту та підтримки безпритульних тварин у Святогірську». Притулок був неофіційним, але статус ГО дав можливість контролювати процес стерилізації, на яку місцева влада виділяла кошти.

«Дуже часто ці гроші просто списувалися, а завдяки ГО ми могли бути присутніми на всіх заходах: контролювати виїзди ветеринарів, записувати кожну стерилізовану тварину. Це було велике полегшення, бо ми стільки собак простерилізували», — розповідає вона.

Згодом місцева влада звикла до її присутності та повної прозорості у звітності. Ні в кого не виникало сумнівів, що виділені гроші йдуть за призначенням і всі бачили результати діяльності волонтерів. Більш того, Ірина робила все можливе для того, аби провести стерилізацію більшої кількості тварин, навіть підштовхувала владу виділити професійних ловців, які допомагали спіймати на вулиці собак, що не підходили до людей. Це дозволило охопити стерилізацією не тільки Святогірськ, а й сусідні громади.

Виживання під обстрілами та порятунок тварин у нелюдських умовах

З початком повномасштабної війни життя Ірини та її підопічних змінилося докорінно. Майже всі дівчата, які були в організації та займалися волонтерською діяльністю, роз’їхалися у більш безпечні регіон. Ірина залишилася, щоб опікуватися своїми, безпритульними та покинутими власниками тваринами.

«Нас (мешканців Святогірська — ред.) було всього близько 300 чоловік. Не було ні води, ні світла, ні зв’язку, ні їжі. Нічого не було, хіба що обстріли постійні. Не знаю, як витримали, але це були неймовірно жахливі час», — згадує вона, ледь стримуючи сльози.

Тоді, аби нагодувати тварин, жінка їздила на велосипеді по всьому місту, ризикуючи життям під обстрілами. Їй доводилося ховатися в канавах, під парканами, збирати кашу з землі після падіння з велосипеда від вибухів.

«Я просто їхала і ридала, просила всесвіт, щоб могла доїхати спокійно до тварин. Кілька разів було, що обстріли були настільки щільними, що й вийти на двір не можна. Тоді просто чекала, бо розуміла, що їхати марно, можу не доїхати. А якщо зі мною щось трапиться, мої тварини просто болісно від голодної смерті загинуть», — пояснює волонтерка.

За її словами, дуже багато тварин, якими опікувалася під час війни, загинули від осколків, хоча й були відв’язані. Старші собаки, що йшли за нею, ховалися разом із нею в підвалі. Деякі з них померли від інфарктів та інсультів через вибухи.

«Холодний розум» у боротьбі за життя

Зараз під опікою Ірини Самозванової 15 собак і 25 котів, які живуть у її будинку. А загалом вона має 42 офіційні опікунські собаки по всій громаді. Її день починається о 5 ранку з годування тварин, а потім — постійні поїздки містом, щоб нагодувати, вилікувати та проконтролювати інших підопічних.

Попри те, що Ірина не є ветеринарним лікарем, за 15 років досвіду вона навчилася розпізнавати хвороби тварин «навіть по погляду». Жінка розповідає про жахливі випадки, коли їй доводилося рятувати тварин, які постраждали як через війну та обстріли, так і від людської жорстокості: кошеня з вибитими очима (Яша), собака з прокушеним хребтом (Доша), кошеня з кулею в спині (Стьопа). Ці тварини, які потрапили до неї з травмами, каліцтвами та у стані сильного стресу, після її турботи стали доглянутими та щасливими.

«Ти рятуєш, а потім господарі не знаходяться, і вони залишаються, залишаються, залишаються», — пояснює Ірина, чому її «сім’я» постійно зростає.

Емоційно витримати таку роботу дуже важко, але Ірина ділиться філософією, яку перейняла від знайомого, що був на війні: «Просто дивишся: холодний розум, холодне серце. Ти просто робиш справу, бо розумієш, що рятуєш і має бути якихось зайвих емоцій», — каже вона. Це допомагає їй не вигоріти, адже її опікунства потребує багато тварин.

Підтримка та незламність духу

Ірина Самозванова і сьогодні, під час війни, організовує стерилізацію, лікування та операції, співпрацюючи з ветеринарами з Краматорська, куди самостійно возить тварин.

«Переважно намагаюсь лікувати самостійно, але якщо потрібно УЗД чи ще щось, то везу до Краматорська, де у мене є дуже гарний ветеринарний лікар. Все намагаюсь робити власним коштом, але якщо сума лікування досить велика, наприклад на операцію тощо, то пишу Валерії Костюшко (активістка зі Святогірська, голова ГО «Святогірськ на долоні»), висилаю їй відео, фото, яка ось собака, що з нею. І ми просимо гроші у наших містян через чат. І знаєте, щоразу вдається зібрати, адже нам довіряють, ми звітуємо за кожну копійку. Для нас дуже важлива абсолютна прозорість у фінансових питаннях», — підкреслює волонтерка.

Підтримка надходить від небайдужих людей та організацій, таких як United for Animals, які надають корм для безпритульних тварин. Ірина згадує жахливі часи, коли під час бойових дій не було чим годувати котів та собак, і вона «вигрібала все, що могла», аби приготувати їм їжу.

«Зараз намагаюся зробити так, щоб корм хоч трохи був у запасі, тому що вже є сумний та страшний досвід, коли були військові дії та не було чим годувати тварин. Це згадуєш просто з жахом», — говорить вона.

Попри всі труднощі, Ірина не залишає Святогірськ. Її підтримує чоловік, який хоч і не завжди показує емоції, але завжди підтримує її матеріально та фізично, допомагаючи з годуванням і доглядом за тваринами. І ця їхня діяльність — щоденна робота задля тих, хто не може захистити себе сам.

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі