Бомбоубежища в Славянске: адреса, список

Тебе то откуда, грешному знать куда я выезжал? У меня в войну здесь оставались родители, родственники, друзья и знакомые. И тоже кое-что видели. Может и то, чего ты здесь не допускаешь и отрицаешь в принципе. Ну это твои проблемы. "Человек"-хамло, может хватит уже тут слюной брызжать? Я где-то говорил, что ополчены - это хорошо, что я их поддерживал(ю) или поддерживаю Путина? Я говорю о том, что лично довелось увидеть и испытать без купюр, потому как мне это и на хер не надо, потому как я в своих комментариях не преследую абсолютно никаких других целей, кроме мира!!! А вот те интересы, которые ты тут отстаиваешь, отстаивай лучше на передовой. И я тебе уже говорил, я твои комменты не комментирую, не навязываю тебе свою точку зрения, так что и ты, будь добр, несмотря на то, сколько ты на меня тут грязи вылил - ходи мимо.

Богдан Скаврон, редактор телеканала ZIK

у переддень дня незалежності у 2012 році востаннє поговорив із нині підозрюваним у державній зраді Ruslan Kotsaba, якого хоробрі франківські чекісти нарешті кинули до цюпи на півтори сутки.

Два з половиною роки тому в мене було три питання до респондентів: чи такої україни ми чекали? якщо не такої, то якої? що треба зробити, щоб вона стала такою, як треба?

Руслан Коцаба, провокативний журналіст, громадсько-політични й діяч:

"У далекому 1987 році у Львові, коли в Українській Гельсинській Спілці я розпочинав свою політичну кар’єру, навіть припустити не міг, що за чверть століття на території недодержави під назвою «Україна» буде керувати та ж сама комуністично-комсомо льська кліка, проти якої ми тоді боролися, - хіба додатково озброєна продажними судами, мафіозними злочинцями і корумпованими «правоохоронними» органами. І справа навіть не в цій так званій бидло-еліті. Проблема у неможливості наповнити оболонку під назвою Україна реальним змістом. Якось незатишно відчувати холодок і паніку на серці, коли усвідомиш, що немає незалежної України. Бо немає незалежного Українця і саме звідси всі наші проблеми. Судитиму по собі. Я не почуваюся незалежним громадянином, я не сподіваюся на захист держави, я не вірю у демократичну зміну теперішньої бандитської влади на якусь адекватнішу і тому я свідомий того, що за рік-другий проекту колишньої партноменклатури під назвою «Україна» настане крах. Бо недостойними проголошена і ницими керована! Ну чесно - не вартує рагульське бидло, яке готове за 200-500 гривень продати свій виборчий голос, нормального захищеного життя у нормальній країні!

Боляче усвідомлювати, що найрозумніші та найініціативніші громадяни масово емігрують чи готуються емігрувати за кордон. Вони вже не повернуться сюди, в цей безлад і хаос. Страшно, що у моїх двох донечок нема гідного майбутнього на цій території. Сумно від цієї безперспективності…

Зазвичай пересічний український обиватель хоче того ж, що і обиватель у сусідній Польщі, Чехії чи Італії. Інше питання – якою ціною? Ось тут і проявляється наша трагічна відмінність, бо пересічний громадянин цивілізованих країн-сусідів у жодному разі не продаватиме свій голос у день виборів, коли вирішується його особиста доля і доля його держави на найближчі 5 років. І тому я стверджуватиму, що не скориставшись правом зміни влади демократичним, виборчим шляхом, ми, українці, змушені будемо знову брати зброю в руки, щоби щось змінити. Хоч це нас може знову відкинути у суспільному розвитку на десятиліття назад! Очевидно, що цієї "страшилки" можна уникнути, але шанси мізерні. Бо запити укрсучеліти до громадян і громадян до укрсучеліти взаємно примітивні. Влада і далі звично і безкарно хоче красти, а українці звично чекають чогось там "на блюдечку". А "блюдечка"