6 років після звільнення Слов’янська: непокаране зло повертається

04.07.2020 ●17:49

Шість років тому, 5 липня 2014 року, Слов’янськ, Краматорськ та інші міста Донеччини були звільнені від окупації РФ. Сталося це після того, як 4 липня була звільнена Миколаївка, й кільце навколо Слов’янська мало замкнутись. Розуміли це і терористичні угруповання під командуванням громадянина РФ Гіркіна. Саме тому в ніч з 4 на 5 липня вони поспішно втекли з міста.

Мешканці Слов’янська, які підтримували Україну та бачили як все відбувалося, мали надію, що після звільнення міста буде очищення влади від колаборантів, пише Патріот Донбасу. Вони сподівалися на справедливе правосуддя щодо людей, які привели у місто «русский мир», підтримували окупантів, а також легітимізували збройні формування бойовиків та організовували фейковий референдум.

Сподівання виявилися марними…

Перший вирок за організацію псевдореферендуму був лише у 2017 році. Варто зауважити, що і цей процес був запущений виключно під тиском громадськості.

Після цього до відповідальності за організацію та проведення так званого «референдуму» було притягнуто декілька осіб. Всі вони отримали дуже м’які вироки. Ніхто за грати не потрапив. Але ті, хто безпосередньо ухвалили рішення про проведення референдуму, взагалі залишилися без покарання.

Місцевий депутатський корпус та чиновники, більшість з яких підтримували прихід «руської весни», продовжує керувати містом і сьогодні. До листопада 2019 року нікого не чіпали. Наразі йде судовий процес щодо заступника міського голови Віктора Воропаєва. Його звинувачують у посяганні на територіальну цілісність України та сприянні терористичній організації, а більшість депутатів зараз є свідками у цьому процесі.

Окрема історія – це справа колишньої голови міської ради Нелі Штепи. Розгляд цієї справи відверто затягується у судах вже більше п’яти років, а Штепа збирається йти на місцеві вибори. Відносно неї нещодавно зареєстрували ще одне кримінальне провадження по подіям 13 квітня 2014 року. Цю справу зараз розслідує національна поліція, і тільки під тиском громадськості був допитаний один зі свідків.

Чи доречно казати про реванш?

Зараз у медіапросторі є багато заяв від політиків і громадських діячів про реванш відверто проросійських сил в Україні. Ось що думають мешканці Слов’янська та інших міст відносно непокараних колаборантів та реваншу.

Марина Данилова, вчитель зі Слов’янська, волонтер з 2014 року і по сьогодні:

«Реванш відбувся ще у 2014 році, бо ніхто не поніс покарання. Я працюю у школі з дітками маленькими й добре знаю, як це відбувається. Коли дитина щось не те робить, їй треба чітко сказати про це. Інакше дитина буде піднімати планку. І висновок з цього один – безкарність веде до вседозволеності. Зло має бути покаране. Якщо воно не покаране – буде продовження. Воно повернеться, але на більш високому рівні. А зараз ми бачимо, як Штепа знову йде у мери Слов’янська».

Олександр Беліменко, голова громадського об’єднання «Гуртом Слов’янськ», вважає, що розмови про реванш недоречні:

«Реванш – це коли є перемога. А перемоги не було, тому казати, що відбувається реванш, взагалі недоречно. Була військова складова, завдяки якій на певних територіях була перемога. Все інше повністю не звільнено. Політичні фігури на посадах залишилися тими ж самими. Покарання може відбутися тільки за умови зміни політичного режиму. Коли відбудеться його реальна зміна. Коли на посади прийдуть люди, які не є продовженням всього того, що відбувалося багато попередніх років. Національно-визвольні змагання досі тривають, і вони не йдуть у революційному руслі. Вони тривають нормальним еволюційним шляхом».

У цьому контексті варто додати, що нещодавно на суді по справі Віктора Воропаєва прокурор в якості доказів озвучив стенограму сесії міської ради яка відбулася 28 квітня 2014 року. На цьому засіданні ухвалили незаконні рішення відносно створення «народної дружини», а також проведення псевдореферендуму. Був призначений на посаду В’ячеслав Пономарьов – ватажок бойовиків.

Віктор Врублевський, адвокат, мешканець Слов’янська вважає, що до відповідальності треба було б притягнути усіх депутатів, які приймали незаконні рішення 28 квітня 2014 року:

«Оті всі депутати мали б пройти через 260 статтю ККУ (Це стаття про створення незаконних збройних формувань). Реванш настав відразу, бо в нас ніяка влада. А так ми будемо мати ще довго головний біль. Беззубість нашої влади породила існуюче становище. Взагалі у 2014 році тут треба було б створювати військово-цивільну адміністрацію. Тоді у міській владі були б люди орієнтовані на Україну. У нашому законодавстві досі немає визначених термінів, наприклад, колаборанти. Це мали б давно вже визначити у законодавстві. Закони про колабрантів були, здається, у Франції після Другої світової війни. Там були норми, нехай і не завжди кримінальної відповідальності, але деяких прав колаборанти все ж були позбавлені. В нас нічого такого не відбулося».

Відсутність системних підходів

Микола Омельченко, колишній депутат Слов’янської міської ради, геральдист, кавалер ордена «За заслуги», розповів, які системні кроки пропонувалися центральній владі стосовно зрадників та колаборантів:

«Ще в 2014 році Петру Порошенку вносилася пропозиція терміново змінити закон України «Про державні нагороди» й позбавити зрадників державних нагород. Справа саботована і на сьогоднішній день це не зроблено. Це потрібно було робити негайно, бо це важливий моральний фактор. В нас сьогодні зрадники Батьківщини носять, законно, у Москві на параді державні нагороди України.

Необхідно було терміново приймати механізм очищення влади від людей, які будь-яким чином заявили про свою підтримку сепаратистам або приймали участь у заходах, що влаштовували сепаратисти та терористи. Народний депутат минулого скликання Олег Мусій пропонував діючому на той час президенту простий механізм: кожен, хто брав участь у мітингах, відвідував якісь заходи, в тому числі й депутати Слов’янська, які проводили сесії з участю терористів, мали б прийти та обрати самі собі обмеження у цивільних правах. Ми розробили у цьому документі систему, яка б оцінювала участь людей у тих подіях, в залежності від посади та участі, як вони брали у заходах при терористах. В концепції, яку ми пропонували, людину на певний час позбавляли права голосу на виборах, права обиратися та займати будь-які посади в державних органах та організаціях, починаючи з працевлаштування у дитячий садочок. Що ми отримали у відповідь? Голови Донецької та Луганської області відмовили. Міністр юстиції – відмовив. Вони сказали, що це буде порушувати права громадян, так як треба кожного засудити. Такий підхід, я вважаю, є захистом для колаборантів, бо жодна правоохоронна система у світі не впорається з таким навантаженням. Судити мали тільки тих, хто добровільно за три місяці не прийшов і не вибрав для себе обмеження в правах».

Така ж історія з непокараними колаборантами в інших містах Донецької області. Ось що з цього приводу думає Галина Бражник, сестра загиблого захисника України Володимира Бражника:

«За шість років їх ніхто не притягнув до відповідальності. Я вважаю, що влада спеціально це не робила стосовно Донецької області. Цимідан, Гнатенко, Лях всі співпрацюють з головами ДонОДА та все в них добре. Те, що відбулося – це провина держави. Не було політичної волі. Якщо зло не покаране, то воно завжди повертається. У Донецькій області воно вже повернулося. Якщо у 2014-2015 році вони ще трошки боялися, то зараз ні СБУ, ні поліція їх просто не чіпають. Кричущий випадок, коли суд дає два роки умовно зраднику – людині, яка воювала проти України. А прокурор просить ще менше покарання».

Процеси очищення влади на Донеччині мали б розпочатися ще у 2014 році. Але цього точно не відбулося. І зараз назріває ситуація, коли партії з проросійськи поглядами на місцевих виборах у Донеччині отримають знову більшість у місцевому самоврядуванні.