Американське видання спробувало розібратися, чому люди повертаються у Слов'янськ та Краматорськ

Поважне американське видання Washington Post днями опублікувало статтю про те, чому люди повертаються до Краматорська і Слов’янська.  

СЛОВ’ЯНСЬК, Україна — Після російського вторгнення Катерина Гордєєва зробила те, що й більшість її сусідів: вона поїхала. З матір’ю в Італії та грошима на дорогу Гордєєва та її 7-річний син приєдналися до виходу з міста, який залишив Слов’янськ містом-привидом із порожніми вулицями та частими вибухами.

Але кілька місяців тому, хоча війна все ще вирує, снаряди все ще падають, а російські військові всього у 25 милях (40 км від Слов’янська) у Бахмуті — вона повернулася і відкрила новий ресторан.

«Я не боюся ні обстрілів, ні вибухів», — каже 39-річна Гордєєва, стоячи під мерехтливими вогнями кебабної, яку вони з чоловіком відкрили у січні. «Італія була безпечною, але я весь час дивилася на інтернет-камери свого будинку. Я хотіла бути тут, де моє життя».

Через фінансові потреби, родинні зв’язки та тугу за домом десятки тисяч тих, хто повернувся, відновили населення території, де Москва веде найзапекліші бої та, як очікується, почне свій наступний великий наступ — з наміром захопити всю Донецьку область.

Кількість цивільного населення Слов’янська та прилеглого Краматорська зросла вдвічі після тогорічної масової евакуації, за даними офіційних осіб регіону, і досягла понад 50 тис. і 80 тис. відповідно. За словами військової адміністрації, населення сусідньої Костянтинівки досягло 45 тис.

Ті, хто повернулися, не наблизили кількість населення міст до довоєнного (220 тис. у Краматорську, 110 тис. у Слов’янську та 70 тис. у Костянтинівці). 

Три міста утворюють півмісяць на захід від Бахмуту, де українські війська ведуть кровопролитний бій, щоб утримати росіян від просування. Вони продовжують зазнавати обстрілів російськими снарядами та ракетами, включно з вибухом, який зруйнував житловий будинок у Краматорську на початку цього місяця, убивши чотирьох і поранивши 18 людей.

Чотири удари зазнав Слов’янськ цього місяця, а кількість немовлят, народжених у лікарні, яка обслуговує як мирних жителів, так і солдатів, поранених у боях, зросла більш ніж утричі – до 20 на місяць – порівняно з мінімумом, який був улітку. 

Регіональна влада, яка організувала кампанії в ЗМІ і навіть обходи по домівках, щоб заохотити людей виїхати — зокрема сім’ї з дітьми — висловлює водночас і розчарування, і співчуття щодо тих, хто наполягає на тому, щоб знову поселитися у зоні бойових дій.

«Евакуація рятує життя; ми хочемо, щоб люди виїжджали», – каже Сергій Горбунов, заступник начальника військової адміністрації Костянтинівки. «Але люди хочуть бути тут. Це їхній дім».

У міста, яке були майже безлюдним кілька місяців тому, кебабна Гордєєвої знаходиться через дорогу від нового готелю та за квартал від нового суші-кафе.

Вуличне освітлення залишається вимкненими через економію енергії та щоб перешкоджати російським безпілотникам, але тепер більше вікон світиться у темних житлових будинках. Денний рух авто став таким, що влада Слов’янську вперше за кілька місяців увімкнула світлофори.

У Краматорську добре обладнана кальянна і піцерія, які відновили роботу в жовтні, на День святого Валентина були заповнені, столики заповнені молодими людьми у військовому та цивільному. Розчищеними від снігу міськими службами тротуарами ходили сім'ї з дітьми.

Групи підлітків шкільного віку, яких довго були розділені, тусувалися наживо в кафе та парках після того, як вони місяцями бачили один одного лише на уроках через Zoom або під час онлайн-ігор.

«Якби не вибухи та сирени через повітряну тривогу, я б сказав, що все майже нормально», — каже 16-річний Артур Бабаянц, який повернувся з батьками та братом до Краматорська у вересні після шести місяців проживання в гуртожитку коледжу, переобладнаному в евакуаційний центр. далі на захід (від Краматорська).

Вони повернулися, коли його матері зателефонували зі стоматологічної клініки, де вона працює рентгенівським техніком, і сказали, що потрібно, щоб вона знову приїхала. Бізнес покращився, але не на довоєнний рівень, тож він і його дядько чекали на площі в центрі міста на гуманітарну допомогу — коробки консервованої квасолі, олії та макаронів, які роздавало місто.

Як і більшість тих, хто повернувся, сім’я Бабаянців приїхала додому восени після українських контрнаступів, які витіснили російських окупантів з більшої частини Харківської області та з Херсона. Перемоги викликали національний оптимізм і дозволили уряду відновити частину зруйнованої війною інфраструктури.

У цих трьох містах змогли відновити підключення до водопроводу та газу зі звільнених районів на півночі. Поєднання опалення та зростання патріотизму змусило багатьох не помічати реальність того, що бойові дії залишаються такими ж інтенсивними, як і раніше.

«Ні, відчуття безпеки немає», — каже Бабаянц, який нещодавно бачив у вікно своєї спальні, як російська ракета руйнує завод. «Але ми знаємо, що армія нас захистить».

За ним у черзі за допомогою 67-річна Ніна Бугакова. Вона каже, що повернулася, бо не могла дозволити собі оренду житла в селі, де знайшли притулок її діти та онуки. А бути далеко від єдиного міста, яке вона знала, вона ненавиділа ще більше, ніж жахливі звуки вибухів і страх смерті.

Тут похована вся моя сім'я, в тому числі й мій чоловік», –  каже Бугакова. «Найстрашніше те, що я можу опинитися під завалами».

«У їхній психіці закладено, що вони будуть тут, незважаючи ні на що», — каже Лях, голова міської військової адміністрації.

За його словами, більше мешканців означає більше навантаження на тих, хто забезпечує роботу (міста), і на інфраструктуру, яку Росія постійно бомбардує з жовтня. Але повернулося достатньо працівників, щоб задовольнити ці потреби, каже мер.

Повернулося також достатньо водіїв, щоб запускати автобуси на 70 відсотках маршрутів, хоча деякі жителі скаржаться, що вони курсують лише кожні дві години замість кожних 30 хвилин.

Лях знизау плечима. «Ми все ще на війні», — каже він.

Мер сказав також, що очікує, що багато тих, хто повернувся, здійснять свою другу втечу, якщо військова ситуація значно погіршиться. Команда волонтерів з евакуації «Восток SOS» повідомила, що вже бачили кілька таких людей.

Але деякі з тих, хто виїхав і повернувся, не бажають їхати знову, хоча багато хто казав, що падіння Бахмута, якщо це станеться, може стати спусковим гачком.

Для Гордєєвої знадобилося б більше, ніж просто знову зібрати речі. Вона каже, що їй потрібно буде на власні очі побачити, як ворог входить до її рідного міста.

«Слухай, якщо я побачу, що росіяни їдуть на своїх БТРах, ми виїдемо. Я не божевільна».

Переклад та редагування –  Максим Ходушко

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі