Думки мешканців Слов’янська з нагоди 5-ї річниці визволення міста

5 липня 2014 року  місто було звільнено від російських наймаців та колаборантів, що взяли у руки зброю.  Хтось скаже, що бойовики просто самі пішли. Але як людина, яка бачила все своїми очима від самого початку до кінця, можу стверджувати, що у бойовиків залишалася тільки одна шпарина і досить мало часу до того моменту, коли їх повністю би оточили. Сталося це після звільнення Миколаївки. Що було б з містом, якби бойовики залишилися в оточеному Слов’янську і почалися бої на вулицях, можна тільки здогадуватися. Сталося, так як сталося, але треба наголосити, що сили АТО змусили їх відступити зі Слов’янська.          

Сьогодні, в день 5-ї річниці визволення Слов’янська, ми запропонували  шістьом  мешканцям  міста відповісти на два питання:

Які почуття ви відчули , коли дізналися що Слов’янськ звільнено?

Слов’янськ звільнили у військовому сенсі, а чи відбулася десепаратізація міста,  влади, закладів освіти?

Ось які були відповіді, без купюр і мовою оригіналу 

Валентина:

 «Про те, що Слов’янськ звільнили, дізналася із ФБ, а потім зателефонував хтось із друзів. Ця новина була дійсно неймовірною. Дивилася на світлину у ФБ, на якій було зображення прапора над будівлею міськради, і почувалася абсолютно щасливою. До міста ми з родиною повернулися наприкінці липня.  І саме тоді я зрозуміла наскільки люблю Слов’янськ. Стосовно десепаратизації можу сказати одне: вона не відбулася. Немає закону, за яким можна було б притягнути до відповідальності осіб, які зазіхали на територіальну цілісність України, наприклад учителів»

Сергій:

 «Спочатку  було відчуття радості, коли вранці 5 числа почув від людей на вулиці, що блок-пости покинуті. Відчуття щастя від вільного пересування містом, вперше майже за три місяці від початку окупації. Роздратування діями державних силових структур, нерозуміння чому військові не заходять у місто. Телефонні дзвінки у Київ, а у відповідь “зараз увійдуть”. І вже ввечері прогулянка знову своїм, вільним та пустим містом. Розуміння того, що з території Слов’янська пекло вже пішло.

 Центральна влада обрана народом України у 14 році зробила ставку на співпрацю з пристосуванцями у місцевій владі, а не патріотами Донеччини. Тому, люстрація та українизація Слов’янська не відбулася».

Миколай:

« Как только узнал- через час прыгнул в поезд и поехал в Харьков, с Харькова машиной в Славянск. Три месяца не знал судьбу спрятанного авто и личных ценных вещей, которые были в автомобиле. Рядом все гаражи были разбиты, под моим стояла сожженная «семерка».

При Порошенко, Туке и Жебривском не то, что десепаратизация происходила, а наоборот- легализация сепаров у власти. А их забота о сепарах видна из писем, которые они писали в ответ на обращения.  А вообще эмоций никаких. Сдача территорий страны – логический итог тупых чиновников у власти 23 года, которые вели шаг за шагом страну к этому. Все это знал и писал за много лет до происшедших событий. Что-то изменилось в наших чиновников за пять лет? Да, изменилось: стали ещё тупее»

Богдан:

«В липні 2014 року я знаходився у Полтавській області. Перші відчуття – неймовірне полегшення. Я зрозумів, що мій рідний дім звільнено, а мої рідні, хто залишався в окупованому місті, цілі і здорові.

 Десепаратизація міста? Я б не казав так категорично. Просто люди, які свідомо або ні привели війну в Слов’янськ, так і не понесли відповідальність за свої дії. Цьому посприяв кожен елемент із досі діючої правоохоронної системи: поліція, СБУ, прокуратура, суди. Тому доводиться лише констатувати, що нічого не змінилося.»

Валерія:

«Про звільнення міста дізналася від колеги. Вона прибігла зранку до мене, плаче, обіймає і говорить: вони пішли, місто порожнє… А через годину  по нашій вулиці пішла бронетехніка з хлопцями. Ми з чоловіком вибігли зустрічати, але нам знаками показали, щоб ми зайшли у двір. І недаремно. Через метрів 50-60 якась мразь почала стріляти з райвідділу поліції. Пізніше, на Соборній, почуття щастя, вдячності переповнювали. Дякували кожному солдатові. Одного пригостила яблуками зі свого саду, він нерішуче взяв, подякував… Наші сім’ї досі дружать. А він досі воює…На жаль наше місто звільнили тільки у військовому сенсі. Вибори показали, що за 5 років більшість не вивчила урок 2014 року. Але маємо надію, що наші діти будуть справжніми українцями. Деякі школи і вчителі цьому приклад». 

Олександр:

«Відчуття схоже на задоволення від виконаної важкої роботи, коли розумієш, що вдалося її виконати, але виснаження не дозволяє проявити емоції в повній мірі. Та кожного наступного дня втома відступала, а її місце займала радість від усвідомлення себе вільною людиною. Здається, тепер я розумію джерело натхнення Тараса Шевченка після його викупу у поміщика Енгельгардта.

 Спроба воювати в сучасній війні засобами, що були ефективними в минулому столітті вочевидь призводить до поразки. Сепаратизм – один з методів, який використовує РФ, виявляється поки що дієвим на теренах колишнього “совку”, бо ми так і не знайшли ефективного способу протистояти цій загрозі. А недосконале законодавство помножене на відсутність верховенства права в Україні дозволяють, так званим сепаратистам, уникати відповідальності за власні вчинки. Тому стверджувати, що події 2014 року не повторяться, підстав немає, бо покарання отримали одиниці злочинців, а сотні й тисячі – навпаки, пішли у владу».