Фотограф Віра Бігма: Мрію повернутися у Слов’янськ і створювати красу вдома
Рейтинг користувача: 5 / 5
Родину Бігма у Слов’янську знають всі, хто любить фотографії, фотосесії та професійно зроблені відеозаписи. Шкільні лінійки та свята, урочистості, Love story, студійні фотосесії та з виїздом на природу, портрети, весілля, дні народження…
Це все – діяльність родини протягом понад 10 років. І це не просто хобі чи можливість заробити. Це – життя.
Але все довелося кинути й залишити звичний уклад через повномасштабну війну.
«Зрозуміло, що на той момент вихід був лише один – евакуюватися. Тим більш, що пам’ятаємо 2014 рік… Спочатку поїхали в Лубни Полтавської області, оскільки там жив мій дядя. Їхали, як більшість, «на два тижні». Вже згодом зрозуміли, що ці «два тижні» можуть розтягнутися і поїхали до Києва. Мені тоді згадалися слова знайомого психолога, який переїхав з Донецька на самому початку війни. Він сказав: «Віра, подивись на мене. Вісім років тому я поїхав з дому на два тижні». Згадала ці слова і почали думати, як жити далі. Лубни – невелике місто, а нам, щоб працювати, потрібне було більш велике місто. Так обрали Київ, куди також поїхали через далеких родичів, які жили в столиці», – розповіла пані Віра.
По приїзду Віра разом із чоловіком облаштувались на новому місті. Квартира їм дісталася саме від родичів, які раніше винаймали її, а потім поїхали за кордон. Тож вони залишились в цій орендованій квартирі.
Знайти тут роботу саме таку, як була у Слов’янську, доволі важко – надто велика конкуренція. Але все одно люди звертаються, щоб зробити фото чи провести якісь тематичні фотосесії.
«По-перше, вдома мене всі знали, тож не було великої потреби в рекламі тощо. Всі знали номер телефону, передавали іншим. Ми домовлялися про зустріч та з’ясовували, що саме необхідно. У нас із чоловіком не було власної фотостудії, але ми завжди знали де знайти саме ту, що була потрібна, й орендували на якийсь час. Сімейні фотосесії, закоханих, весільні, вагітних жіночок, тематичних… До того ж, знали всі локації на природі. Тут все інакше».
За її словами, спочатку довелося по-іншому поглянути на соціальні мережі. Віра змінила акаунт у Фейсбуці, почала вести сторінку в Інстаграмі. Так почали з’являтися перші клієнти.
«Знову ж таки, потроху працює «сарафанне радіо», особливо серед таких самих переселенців, як ми. Я зустрічаю тут багато людей, які переїхали в столицю з нашого регіону, з інших. Спілкуємось, підтримуємо один одного. Та й фото допомагають відчути якісь позитивні емоції».
Саме для створення такого настрою серед переселенців було влаштовано фотосесію до Дня вишиванки.
«Нещодавно в територіальному центрі влаштували зйомку до Дня вишиванки. Фотографувала дівчат та жінок. Знаєте, переселенці ж заклопотані, в стресі… Вони переживають за своїх близьких, якщо хтось залишився у небезпечній зоні, за свої будинки, свої міста. Намагаються тут якось вижити – оформити виплати, отримати гуманітарну допомогу тощо. Аж раптом такі емоції! Жінки приходять у територіальний центр, щоб отримати психологічну підтримку, а тут до неї додалась ще й фотосесія у вишиванках. Багато хто вже прийшов у них, а тим, у кого не було – я давала для фото. У мене, правда, лише одна, гуцульська. Я її у доньки забрала (сміється). Але вона дуже гарна, натуральна, з ручною вишивкою. От в ній і фотографувалися ті, у кого не було вишиванки, але було бажання отримати яскраве та позитивне фото у святковий день».
Проте фотографія – це не спосіб повноцінного заробітку в Києві. Прожити на ці кошти та винаймати житло неможливо, оскільки замовлень не дуже багато. Та й відео не настільки затребуване, щоб чоловік міг повноцінно цим займатися. Тож знайшла, як-то кажуть, «основну роботу» з офіційним працевлаштуванням, щоб можна було і людей бачити, і спілкуватися, і відволіктися від думок про рідне місто. А ще отримувати, хоч і не дуже велику, але стабільну заробітну плату і субсидію оформити на житло, щоб менше платити за оренду.
«Працюю діловодом у центрі медичної статистики. Не можу сказати, що це дуже якась творча робота чи різнопланова (посміхається), але мене все влаштовує. Та й фотографія все одно залишається».
Найбільше пані Віра мріє про повернення в Слов’янськ. Каже, що дня не проходить, щоб не згадувала. І навіть плани має на подальший розвиток саме в рідному місті.
«Я просто на «низькому старті. Як тільки прийдуть новини, що вже можна повертатися, що фронт відкинули, а краще – ми перемогли, збираємо речі й повертаємось. Навіть якщо там будуть руйнування. Все відбудуємо. Сама вийду та буду прибирати, мести вулиці. А ще – саджати багато зелені, щоб було красиво в Слов’янську. І щоб були місця для гарних фотосесій в місті. Мрії здійснюються, тож повернемось обов’язково. А там вже, можливо, відкриємо власну фотостудію по приїзду. Я вже маю план і готую проєкт. Тож вірю, що все буде добре!».
Підписуйтесь на наш Telegram канал, щоб знати найважливіші новини першими. Також Ви можете стежити за останніми подіями міста та регіону на нашій сторінці у Facebook.
