«Глина, що говорить українською: голос землі Слов’янська в руках митця з Івано-Франківська

Коли наша журналістка побувала в Івано-Франківську, у мистецькому просторі «Поле» вона натрапила на гончарну майстерню, де митець працював зі… слов’янською глиною. У момент, коли видобуток цієї сировини в рідному Слов’янську майже припинився, а залишки розпродаються за значно вищими цінами, побачити знайомий матеріал у роботі — було несподівано і водночас зворушливо. Здавалося б, після всього, що пережив регіон, наша глина залишиться лише спогадом про довоєнне виробництво. Але вона продовжує жити у руках митців, які цінують її пластичність, теплоту й характер.

Так ми познайомилися з Олександром Андрієшиним — гончарем, який творить у Франківську, але працює виключно з нашою  слов’янською глиною. Саме ця несподівана зустріч стала початком цієї історії — історії про зв’язок між містами, про матеріал, який «говорить українською», і про те, як навіть через війну глина з Донеччини продовжує надихати.

Олександр тривалий час працює саме зі слов'янською глиною, та зазначає, що більшість майстрів в Україні користуються саме цим матеріалом. Він розповів, що з глиною займається приблизно п'ять років. Спочатку це було просто хобі, яке потім переросло в постійну зайнятість і вже майже рік Олександр займається гончарством професійно. Майстер каже, що з самого початку своєї діяльності працює саме зі слов’янською глиною.

«По-перше, вона була в супер широкому доступі. Спочатку працювалося не з білою, а саме з терракотовою глиною. Вона ще трошки інша на відчуття, трошки по-інакшому працює, ніж біла, але зараз в основному працюю з білою, яка називається «МКФ 2». Вона відрізняється в роботі та дозволяє працювати і на гончарному колі, і гарно себе поводить, якщо казати про ручну ліпку», — пояснює майстер.

Довідка. МКФ-2 — універсальна глина, яка вирізняється пластичною консистенцією та чудово підходить для різних типів творчої діяльності. Її можна використовувати як для роботи на гончарному крузі, так і для художнього ліплення чи виготовлення керамічних виробів методом лиття. З неї можна створювати найрізноманітніші фігурки, оригінальні вироби або навіть справжні витвори мистецтва.

За словами Олександра, саме з цієї глини вдається творити все, що тільки можна придумати: від посуду до невеликих скульптур.

«Якщо говорити про великі скульптури, на жаль, вона не дуже підходить, тому що є пластичною, без необхідної внутрішньої стійкості до великих мас. Водночас для якихось умовних фігурок до 30 см — ідеальний варіант, вона супер чудово себе показує. І для виготовлення посуду, ваз тощо», — каже він.

 

Наразі всі свої вироби гончар реалізовує у вигляді індивідуальних замовлень, водночас останнім часом почав створювати різноманітні вироби, зокрема декоративні вази, для загального продажу.

Олександр зазначає, що з економічної точки зору слов’янська глина — ідеальний варіант для роботи, бо завжди була доволі дешевою та доступною. «Відповідно, ціна-якість — супер співпадає, грубо кажучи, це ідеальне поєднання». Але є й більш важливий аспект — з нею можна говорити українською!

«Все ж таки українська глина така, з якою хочеться працювати. То я люблю казати, що глина — це як людина, і з нею потрібно говорити. Відповідно, простіше говорити українською з глиною, яка говорить з тобою також українською», — наголошує митець.

Олександр зазначає, що більшість майстрів в Україні користуються саме слов'янською глиною через її доступність, знайомість у використанні й низьку вартість. Втім, останнім часом ціна стрімко зростає та й видобутку вже немає.

«Вона ще є, але дорожчає. То умовно, якщо до повномасштабного (вторгнення рф в Україну — ред.) можна було купити по 3 грн за кілограм, то зараз це 33 грн кілограм. На жаль. Однак, поки вона є, будемо її купляти, безумовно, а в разі чого того, є закордонні глини. Звичайно, вони там більш оброблені і так далі, але й дорожчі. Відповідно, буде дорожче і вартість продукції, і так далі. То не дуже би хотілося, але, на жаль, альтернатив особливо немає. Єдиним альтернативним варіантом, можливо, є пошук якихось місцевих  родовищ з глиняною масою і пробувати з нею працювати. Тобто треба буде проводити багато тестів. Є, наприклад, масовий продаж глини у місті Миколаїв Львівської області. Там був видобуток, але власниця, яка цим займалась, недавно померла. На жаль, поки що ніхто не знає, що буде дальше. І та глина зовсім інакша, більш пісна. Якраз вона більше підходить для гончарного кола, ніж для ручної ліпки, тому що при малих товщинах дуже добре тримає свою форму. Тож поки що орієнтуємось саме на слов’янську, яку знаємо, любимо та цінуємо», — каже Олександр.

Як видобували Слов’янську глину та що змінилося з початком війни?

До початку повномасштабної війни глину добували відкритим способом у спеціалізованих кар'єрах. У Слов’янську нараховується понад десяток кар’єрів із покладами глини. Після вилучення сировину очищували, сушили та готували до транспортування або обробки. Готову глину експортували до Європи, Туреччини, країн Близького Сходу, а також реалізовували на внутрішньому ринку.

З 2022 року Слов’янськ опинився в зоні активних бойових дій. Багато підприємств були змушені зупинити роботу через загрозу обстрілів, пошкодження інфраструктури та втрату логістичних маршрутів. Повноцінний видобуток у самих кар'єрах наразі майже неможливий або відбувається точково з великими обмеженнями. З огляду на поточну ситуацію продажі здійснюються лише двома способами:

• Перший — це реалізація зі складських запасів, які ще збереглися в центральних і західних регіонах України. Деякі компанії встигли накопичити продукцію до початку повномасштабного вторгнення. Саме ці запаси сьогодні є основним джерелом для внутрішнього та обмеженого зовнішнього ринку.
• Другий — участь посередників, які закуповують глину в обмежених кількостях і перепродають її кінцевим споживачам. Це можуть бути приватні дистриб’ютори, трейдери або навіть логістичні компанії, які мають вихід на ринки за межами України. Вони часто працюють із залишками сировини, налагоджують транспортування, оформлення документів і забезпечують логістичну безпеку.

Такий спосіб торгівлі є фрагментарним і нестабільним, але дозволяє принаймні частково задовольняти потреби ринку до моменту повного відновлення виробництва.

Водночас, незважаючи на сьогоденні виклики, Слов’янська глина має потенціал стати частиною економічного відновлення України після закінчення війни. За умови інвестування в нові технології видобутку, модернізації виробничих потужностей і розвитку логістичної інфраструктури, цей ресурс знову може вийти на глобальні ринки як один із символів відродженої Донеччини.

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі