Как "перезагрузить" городскую систему водоснабжения. Опыт молдавского города Тараклия

У Слов'янську — місті в Донецькій області з населенням трохи більше ста тисяч людей — понад половина місцевих жителів відчуває нестачу води через зношеність водопровідних мереж, що призводить до постійних поривів і збоїв водопостачання. Нещодавно Слов'янськ відвідав менеджер з енергоефективності з Молдови Євген Каменщик і розповів ексклюзивно для "РУБРИКИ" 5 головних кроків на шляху до забезпечення містян якісною водою.

Водопостачання сьогодні знаходиться у критичному стані практично в кожному місті країни. Мережі зношені до межі, обладнання застаріле, не вистачає кваліфікованих працівників. Для виходу з кризового стану водопровідно-каналізаційна галузь України вимагає мінімум 40 млрд грн. Навіть у Києві сьогодні потреба заміни водопровідних мереж досягла 100 км на рік. Що ж можна сказати про міста на периферії.

Вода по годинах і зношені на 80% труби: яка ситуація у Слов’янську

Доступ до води — одна з найгостріших проблем міст Донбасу і пов’язана вона не тільки з бойовими діями. Так, дійсно, через збройний конфлікт, який триває з 2014 року в Донецькій області, припинялося або повністю перекривалося водопостачання для 3 мільйонів людей. Про це говорить голова обласної адміністрації Павло Кириленко. Але труднощі з водопостачанням почалися ще задовго до війни і страждають від цього не тільки поблизу лінії розмежування.

Словміськводоканал — комунальна служба, яка забезпечує водопостачання в Слов’янську, вже багато років є найбіднішим і найбільш проблемним серед міських підприємств. Перебої з водою в місті зі стотисячним населенням тягнуться довгі роки і останнім часом тільки посилилися.

Головна проблема Слов’янського водоканалу — це втрати води через зношеність мереж. Вона становить 80%.

Виходить, з кожних 10 кубометрів, закуплених в обласній “Води Донбасу” до споживача доходить лише 2. До того ж, регулярні пориви водопровідних труб, деякі з яких не мінялися з 1970-х років — звичайна картина для Слов’янська.

Мешканці міста відчувають це, як постійні перебої водопостачання. Вода в будинку подається лише вранці і ввечері по кілька годин. Іноді її може не бути добу і більше. Природньо жителі Слов’янська не поспішають оплачувати те, що вони бачать набагато рідше, ніж хотілося би. Не кажучи вже про якість води — вона теж залишає бажати кращого. Борги за оплату води ростуть (зараз населення винне підприємству більше 23 мільйонів гривень), а значить ростуть борги і у самого Словміськводоканалу.

Основні статті боргів підприємства — оплата за закупівлю воду і оплата електроенергії.

Водопровод «Северский Донец — Донбасс» реконструируют за деньги международных спонсоров

В. о. директора Олексій Шурко розповів, що перед “Водою Донбасу”, у якій Словміськводоканал закуповує воду, загальна заборгованість становить близько 87 млн грн — така сума накопичилася приблизно за 10 років.

І навіть постійне підвищення тарифів (зараз тариф в Слов’янську близько 30 гривень за кубометр) не рятує ситуацію, адже люди все одно майже не платять.

Поки зі скрутного становища допомагає виходити постійна фінансова підтримка від міської ради. За словами Олексія Шурка, у 2019 році допомогу від міської влади склала приблизно 25 млн гривень.

Однак будь-яка розсудлива людина розуміє, що так не може тривати вічно. Потрібно шукати вихід із ситуації, а для цього найкраще звернутися за досвідом до тих, хто зіткнувся з подібними проблемами і зміг знайти вірне рішення.

Як вирішити проблему? Досвід молдавського міста

Євген Каменщик, менеджер з енергоефективності з Молдови, успішно втілив проект з реконструкції мереж водопостачання у невеликому молдавському місті Тараклія.

“Тотальна зношеність мереж і обладнання, пориви, борги, вода в день подавалася лише по 8 годин — такі проблеми були в Тараклії. Намагаючись знайти рішення, ми звернули увагу, перш за все, на енергоефективність. Вирішили опрацювати саме цей пункт і не помилилися”, — каже Євген. Він детально розповів про послідовність кроків.

Перший крок — підвищення ефективності роботи обладнання. Найбільша частка витрат у будь-якого водоканалу, крім закупівлі самої води — це оплата електроенергії. А найбільша витрата електрики — у насосів, які подають воду споживачеві. Менеджер написав проект, в якому запропонував замінити електронасоси на сучасні і тим самим, за рахунок підвищення енергоефективності, знизити витрати на електроенергію.

І він не помилився. При установці нового обладнання, споживання електрики знизилося на 50%. Тобто у підприємства стало акумулюватися на 50% більше фінансів. Вода стала подаватися 24 години на добу.

“До того ж, навіть старі труби стали рідше виходити з ладу, так як вода стала подаватися більш рівномірно, без різких стрибків тиску, які зазвичай і викликають пориви труб”, — додає Євген.

На фінансування проекту частково виділила гроші міська рада Тараклії, частково допомогли міжнародні фонди.

До слова кажучи, така можливість є і у Слов’янська, адже і в Донецькій області міжнародні гуманітарні організації так само працюють і готові надавати підтримку.

Другий крок — аналіз втрат води. Без цього — нікуди.

Відстеження втрат допоможе з’ясувати, де потрібно замінити труби, або ж де споживачі влаштовують незаконні врізання у водогін. Найефективніший на сьогоднішній день метод — встановлення лічильника води на окрему вулицю або будинок. Тоді добре видно, скільки в цей сектор води надійшло, і скільки було оплачено. Так за допомогою скеторальних лічильників можна визначити витік або незаконну врізку. За умови, якщо у всіх споживачів стоять індивідуальні лічильники, тоді можна обчислити, скільки води надійшло і скільки враховано на індивідуальних лічильниках. Різниця — витік або незаконна врізка.

Третій крок — перетворення водоканалів в ефективну організацію.

Водоканалам необхідний capacity-building (розвиток і нарощування, перш за все, кадрового потенціалу). Потрібен грамотний енергоменеджмент, який допоможе вибратися з боргів і залучити кошти в оновлення інфраструктури водопостачання, в тому числі — шляхом написання заявок на міжнародні програми, комунікацією з центральною владою, раціональним розпорядженням тарифу. Єдиний вихід для досягнення цього — збільшення заробітних плат і мотивація співробітників на навчання і постійне підвищення кваліфікації. “На мінімальну зарплату грамотного фахівця залучити практично неможливо”, — говорить Євген.

Четвертий крок — забезпечення городян питною водою шляхом будівництва бюветів. У випадку з молдовської Тараклією, міське керівництво вирішило більш доцільною установку бюветів спільно з очисними станціями. Вода бюветах очищалася методом зворотного осмосу. Важливим є те, що установка точок доступу до води може бути профінансована міжнародними організаціями в рамках гуманітарних проектів. У Тараклії будівництво одного бювету обійшлося в 25 тисяч євро. Воно було проінвестовано в рамках швейцарського проекту з водопостачання та санітарії в Молдові ApaSan. Самому місту установка бюветів обійшлася безкоштовно.

Будівництво бюветів можна вважати альтернативою централізованого водопостачання, якщо мерія з яких-небудь причин поки не може зважитися на радикальні кроки щодо поліпшення водопостачання у своєму місті.

Також варто відзначити, що бювети — це швидке вирішення проблеми. Бювети в Тараклії були побудовані буквально за місяць. У той час, як централізована заміна труб може тривати роками.

П’яте і головне, на думку Євгена — рішення таких вкрай важливих для міста питань повинна вимагати, насамперед, громадськість. Як правило, влада рідко береться зрушувати справу з мертвої точки через дороговизну проектів (звичайна лінія поведінки для будь-якої міської адміністрації — це рішення дрібних проблем мірою їх надходження). І щоб це сталося, повинен бути суспільний запит. Реалізацію таких програм повинні ініціювати насамперед самі жителі міста. Лише при постійній активності і взаємодії громадян з владою справа може зрушитися з точки.

Подписывайтесь на наш канал в Telegram, чтобы быть в курсе последних новостей.

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі