«Ми просто робимо свою справу»: історія парамедика Олександра Карпенка зі Слов'янська про щоденну роботу на межі

Олександр Карпенко — людина, чия професія стала його покликанням у найскладніші часи. Він працює на станції екстреної медичної допомоги у Слов'янську з 2014 року, прийшовши туди одразу після деокупації міста. Попри всі небезпеки, постійні обстріли та безперервний потік людського горя, Олександр залишається на посту, вірний своїй місії — рятувати життя.

Від ФАПу до «швидкої»: шлях до покликання

До початку повномасштабної війни Олександр працював у Краматорську: спочатку на заводському медпункті, а згодом на ФАПі цементно-шиферного комбінату «Пушка». Проте справжнє професійне покликання, за його словами, знайшов саме у службі екстреної медичної допомоги.

«Я прийшов на «швидку» одразу після того, як звільнили Слов’янськ. Робота тоді була інтенсивна, але ще без такого навантаження, як після 2022-го», — згадує він.

Цей вибір, зроблений у 2014 році, остаточно визначив його життєву місію: допомагати людям у найкритичніші моменти. З того часу Олександр не залишає свого посту, незважаючи на всі виклики, які несе війна.

Нові виклики та суцільний потік горя

Після 24 лютого 2022 року робота бригад екстреної допомоги змінилася кардинально. В умовах постійної небезпеки та безперервного потоку поранених медики змушені були адаптуватися до нових реалій буквально на ходу. Олександр, який ненадовго пішов у відпустку, вже у травні 2022-го повернувся до роботи. Восени почав виїжджати в нещодавно деокуповані громади: Святогірськ, Лиман, Богородичне. Там медики «швидкої» надавали допомогу місцевим жителям і вимушеним переселенцям, які місяцями жили без доступу до медичної допомоги.

Особливо запам’яталася Олександру про ті часи робота у Святогірській лаврі, куди після бойових дій з’їхалися люди з усієї Донеччини, Луганщини та Харківщини. Багато хто з них місяцями не мав доступу до медичної допомоги. Олександр згадує ті моменти як суцільний потік болю — фізичного і психологічного.

«Люди були без медичної допомоги місяцями. Вони просто хотіли поспілкуватися з медиками, поділитися болем, розповісти, що з ними відбувалося. Це не тільки про те, що турбувало їх фізично, про якісь хвороби та скарги на самопочуття. Це був просто суцільний потік людського горя», — згадує парамедик.

Він додає, що медики не просто лікували, а й вислуховували. Людям було надзвичайно важливо знати, що їх чують, що про них пам’ятають.

Поранення, що закарбовуються в пам'яті

Олександр Карпенко розповідає історії, які закарбовуються в пам'яті назавжди, підкреслюючи абсурдність і жорстокість війни. Одна з таких сталася у Святогірську після деокупації. Літня жінка, яка прагнула повернутися до звичайного життя, вирішила набрати води на березі Сіверського Дінця. Попри наявні таблички «Міни. Небезпечно», вона пішла, наче в мирний час — і натрапила на міну. Вибух відірвав їй стопу.

«Це історія про глибоку людську потребу жити нормально. Про те, як хочеться вірити, що війна минула, навіть коли це ще зовсім не так. Але ехо війни досі звучить — і буде ще довго», — каже парамедик, підкреслюючи трагічність цієї ситуації.

Ще один неймовірний випадок стався під час обстрілу мікрорайону Лісний м. Слов’янська ще у 2022 році, тобто на самому початку повномасштабної війни. Того дня бригада ДСНС евакуювала пораненого пенсіонера з пошкодженого приватного будинку. У чоловіка була серйозна травма руки, а в спині виявився… уламок скла, який пробив тіло тупою стороною, а гострий стирчав назовні. Це нестандартне поранення, яке запам’яталося Олександру саме через свою абсурдну анатомію.

«Неймовірний випадок, просто в голову не вкладається. Але отакі деталі запам'ятовуються назавжди», — додає він.

Олександр не знає, що сталося з цим чоловіком потім, адже завдання «швидкої» стабілізувати та передати пацієнта далі. Але кожен такий випадок залишається десь всередині, назавжди закарбовуючись у пам'яті медика.

Щоденна надзвичайна ситуація та прагнення до перемоги

Сьогоднішня робота «швидкої» в Слов'янську — це постійний стан бойової готовності та щоденна надзвичайна ситуація. Коли Слов’янськ, Краматорськ і довколишні громади майже щодня перебувають під обстрілами, виїзди бригад екстреної допомоги — це не лише про медицину, а й про виживання.

«Працюємо в режимі постійної надзвичайної ситуації. Горять будинки, гинуть люди, є поранені. Ми виконуємо свою частину роботи — стабілізуємо, рятуємо, евакуюємо. Тобто все, що можемо зробити у цих ситуаціях — робимо. І, сподіваюся, що колись ми зможемо озирнутися назад і сказати: "Так, ми зробили все, що могли. Ми наближали перемогу"», — говорить Олександр.

Про страх, силу і майбутнє

Олександр Карпенко не приховує, що на початку 2022 року ніхто не був готовий до такого масштабу жорстокості. Проте з часом з’явилася адаптація, дисципліна, розуміння. І хоча медики не були готові до роботи у таких умовах, поступово всі увійшли в «режим війни».

«Що дає сили? Віра в те, що майбутнє буде за нами. І віра в людей. Зло не може перемагати вічно», — каже він.

Особлива гордість Олександра — його син, офіцер-танкіст Національної гвардії.

«Ми стараємося бути на зв'язку. Так уже склалося, що і він, і я — на своєму фронті. Хтось із зброєю, хтось із аптечкою», — з посмішкою говорить батько, підкреслюючи єдність українців у боротьбі за свою країну.

Жити попри все

На питання, чи залишилось на Донеччині безпечне місце, Олександр лише знизує плечима.

«Сьогодні взагалі немає безпечних міст, безпечної роботи. Навіть якщо нічим не займаєшся — небезпека всюди. Навіть просто перебування поблизу фронту — вже ризик. Але більшість людей усе одно радіють, коли війна відходить від їхніх будинків. Повертаються до своїх справ, ремонтують домівки, городи», — ділиться Олександр.

Попри війну, біль і втому парамедика Олександра Карпенка надихає просте: бачити, як люди після звільнення намагаються відновлювати свої будинки, городи, життя. І як щиро радіють тому, що можуть знову жити, хоча б трохи, по-людськи.

Наостанок розмови він каже просто, без пафосу:

«Хай у нас всіх буде віра, сила й терпіння. Як казав Вінстон Черчилль: "Без перемоги не буде життя"».

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі