Олексій Юков: Місце останнього спочинку Героїв — обличчя Слов’янська

«Пам’ять не має бути розпорошеною»: Олексій Юков про поховання Героїв у Слов’янську

Україна вже понад десять років веде війну за свободу, і щороку зростає число тих, хто віддав за неї життя. Це і воїни, які стали до бою у 2014-му, і ті, хто поліг після початку повномасштабного вторгнення. Різні за віком, професією, походженням — усіх їх об’єднували сила, рішучість і любов до країни. Тож і пам’ять про них має бути єдиною, гідною й видимою.

На цьому акцентує увагу керівник пошукової групи «Плацдарм» Олексій Юков, який роками повертає тіла загиблих захисників родинам.

Чому Північний цвинтар у Слов’янську став символом єдності війни, а не Алея Слави?

У 2023 році в місті розпочали створення Алеї Слави — спеціального меморіального простору, призначеного для почесного поховання полеглих Героїв, однак поки що там лише одна могила — тут знайшов останній спочинок 36-річний сержант Роман Чалий, боєць батальйону спецпризначення «Донбас» Нацгвардії України, який загинув 12 липня під час виконання бойового завдання. У відповіді на інформаційний запит Слов’янська міська військова адміністрація зазначила, що ділянка на Алеї Слави призначена для поховань загиблих військових, які залишилися неідентифікованими, а також для перепоховання тих воїнів, чиї рідні виїхали або не мають змоги організувати поховання на інших кладовищах.

На думку пошуковці, нова Алея Слави з’явилася у місті дуже запізно — лише після початку повномасштабної війни. Але вона все одно має величезне символічне значення, передусім тому, що розташована «на видноті».

«Це місце, куди можна прийти подякувати і усвідомити ціну, яку сплачено за життя в Україні. Пам’ять про Героїв — це душа міста. Це обличчя Слов’янська. Кожен перехожий, кожен гість міста може на власні очі побачити, скільки життів було покладено за свободу», — підкреслює Олексій Юков.

Він додає, що як «два або десять років тому», так і зараз, більшість родин полеглих Героїв наполягають, щоб їхніх рідних ховали саме на Північному кладовищі — там, де була сформована перша Алея Героїв ще у 2014 році.

«Багато батьків, з якими я спілкувався, хотіли ховати саме там. Бо для них це не дві різні війни, не АТО та повномасштабне вторгнення. Це одна війна, що розв’язала росія проти України й вона триває від 2014-го донині», — каже Юков.

Саме з цієї логіки постає проблема розпорошеності місць поховань. Адже, окрім новоствореної Алеї Слави, існують щонайменше три інші локації, де ховають загиблих. Таким чином утворюється своєрідний просторовий поділ — той, який породжує дискомфорт як для родин, так і для громади в цілому.

Місце спочинку — це не просто цвинтар

За словами пошуковця, який повертає не просто тіла загиблих військових, а душі Героїв їхнім родинам, могили полеглих воїнів — це не лише місця жалоби, це місця духовної сили. Він переконаний: вони мають стати сакральним простором для громади. Північне кладовище поступово заповнюється, і вже сьогодні постає питання: що далі? Саме тому, на його думку, міській владі варто подумати про те, щоб трохи розширити територію шляхом продовження місць для поховань. А ще — шукати шляхи об’єднання вже існуючих, аби не дати пам’яті розсипатися на фрагменти.

«Ці воїни віддали життя не лише за країну, а й за майбутнє — за кожну дитину, навіть ту, яка ще не народилася. Тому місце їхнього спочинку — це більше, ніж кладовище. Це символ, точка єднання живих та мертвих. І він обов’язково має бути у Слов’янську, щоб показати, що ми боремось», — говорить він.

Як зберегти пам’ять гідно: конкретні пропозиції

На питання про те, яким чином можна це зробити та що взагалі може зробити Слов’янська громада для вшанування пам’яті Героїв, Олексій Юков пропонує цілий комплекс рішень, які можуть бути реалізовані вже зараз:

1. Єдиний меморіальний стенд. Це має бути місце, де зібрані фотографії та імена всіх загиблих воїнів зі Слов’янського району. Поруч із кожним іменем — точна інформація про місце поховання. Такий стенд може стати центральним пунктом для вшанування, особливо для тих, хто не знає, куди саме навідатися та де знайти могилку того чи іншого Захисника.

2. QR-коди з історіями життя. На могилах загиблих або на вулицях, названих на їхню честь, можна встановити QR-коди. Відсканувавши їх, людина отримає коротку історію життя бійця — його шлях, мрії, родину, обставини загибелі. Це зробить пам’ять живою і персоналізованою, а не просто частиною статистики.

3. Поіменна хвилина мовчання. Щодня о 9:00 на сайті міської ради може транслюватися хвилина мовчання з фотографією одного з героїв і кількома фактами з його життя. Це стане живим нагадуванням для громади про кожну втрату — і про обов’язок пам’ятати. «І знову ж таки, не суха статистика».

Об’єднання заради перемоги, допомога армії — це теж пам’ять

Олексій Юков говорить не лише про меморіали, а й про цінність єдності. Він наполягає: кожен з нас має «свій фронт», і всі ці зусилля мають бути спрямовані в одному напрямку.

«Медики, журналісти, вчителі, волонтери — всі ми воюємо кожен на своєму місці. І тільки спільно ми зможемо вистояти», — переконаний він.

Пошукова група, яку він очолює, працює під кулями — евакуює тіла загиблих, іноді й поранених. Неодноразово самі пошуковці отримували поранення. Але вони продовжують свою місію.

«Якщо ми не встоїмо, то не буде ні Меморіалів, ні цвинтарів. Лише спільні ями», — каже він відверто.

Кожна гривня, кожна передана турнікетка, кожен підписаний лист до військових — це частина тієї самої боротьби, в якій загинули вже тисячі українців. І ми, ті, хто залишився, несемо моральний обов’язок перед ними.

«Треба жити за тих, хто не повернувся. І бути гідними. Пам’ять про загиблих — це наш моральний компас. Якщо ми забудемо — ми програємо», — підсумовує Олексій Юков.

Ця війна — одна. Її не починали у 2022-му. І поки ми її не завершимо — ми маємо пам’ятати кожного, хто поклав життя за свободу. Не просто цифрами. Іменами. Історіями. Меморіалами. Пам’яттю.

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі