Переселенка з Торецька навчає дітей грати на фортепіано у Слов’янську
Ольга Андріївна Мануйленко все життя прожила у Торецьку та присвятила його дітям і музиці. У місцевій музичній школі вона навчала дітей грі на фортепіано, враховуючи індивідуальні здібності та потреби кожного учня, щоб зробити уроки максимально ефективними та цікавими. І дуже пишалася випускниками.
Повномасштабна війна змусила жінку поїхати з тепер вже вщент зруйнованого міста й після спроб знайти прихисток у більш безпечному регіоні вона повернулась на Донеччину. Сьогодні, проживаючи у Слов’янську, Ольга Мануйленко продовжує справу свого життя, але тепер на волонтерських засадах.
У рідному місті була двічі після вимушеної евакуації
Ольга Андріївна згадує, що спочатку не вірилось у те, що відбувається, що почалася вже велика війна. Ще понад місяць залишалася вдома, але врешті все ж таки вирішила виїхати у більш безпечний регіон. І того дня лише дивом залишилася живою.
«Я була на вокзалі Краматорська і чекала, коли за мною приїде син з невісткою та дитиною. Ми поїхали, а потім дізналися, що через дві години те місце, де я перебувала, обстріляли й було багато поранених та загиблих», — каже жінка.
(Це було 8 квітня 2022 року, коли російські війська цілеспрямовано вдарили по залізничному вокзалу у Краматорську ракетою 9М79К-1 «Точка-У» касетними боєприпасами 9Н24. В момент атаки на вокзалі перебували тисячі людей, які чекали на евакуацію. Внаслідок удару, за даними СБУ, загинула 61 людина, та 121 отримала поранення).
Вже за кілька днів родина, перебуваючи у селі Палієвка Кіровоградської області, намагалась облаштувати нове життя разом із сім’єю сестри Ольги Андріївни. Проте жити в тих умовах людям, які ніколи не стикалися з відсутністю в будинку води, газу та опалення, було складно. До того ж, сестру викликали на роботу й вона поїхала у Слов’янськ, а ближче до холодів жінка вирішила і сама повернутися на Донеччину.
«Тоді ж, восени 2022 року, я поїхала додому — у Торецьк. Мені дуже хотілося там залишитися, у рідній квартирі, але витримати змогла лише два тижні. Це було просто неможливо. Я приїхала до сестри. Тоді якраз дізналися, що у Слов’янську вирішили відновити опалення, тож більше вже нікуди не виїжджала», — згадує жінка.
Ще одна спроба приїхати у Торецьк була через рік, але на той час у місті взагалі не можна було перебувати. Довелося зібрати деякі речі й поїхати назавжди — квартиру, як і все місто, повністю знищили окупанти.
«Чого мені дуже не вистачає та за чим сумую, так це чеське піаніно, яке залишилось вдома. Вивезти його не було можливості, як і будь-які інші великі речі чи техніку. Декому це вдалося, а я змогла забрати тільки особисті речі і все», — каже Ольга Андріївна.
Музика, як інструмент терапії, розвитку та виховання
Попри всі ці випробування жінка продовжувала працювати у музичній школі імені Івана Карабиця м.Торецька в дистанційному форматі, але не на повну ставку. Тоді вже був дозвіл брати на навчання у школі не тільки місцевих дітей, як було раніше, а й всіх охочих займатися музикою з будь-яких регіонів. Тож вона вирішила розклеїти оголошення, аби запропонувати слов’янським дітям долучитися до навчання. Маючи вільний час, вона просто прогулювалась вулицями Слов’янська та стежками парку Шовковичний. Саме тут і познайомилась з місцевою жителькою міста Ольгою.
«Це була випадковість. Ми почали розмовляти, з’ясували, що обидві є творчими людьми, пишемо вірші та займаємось з дітьми. Тільки Ольга — художниця, а я — піаністка. Одного разу вона мені подзвонила й запропонувала прийти в офіс БФ «Слов’янська мрія», де мав відбутися майстер-клас з розпису писанки. Я залюбки погодилася, бо такого досвіду не мала і мені було просто цікаво. А там побачила… інструмент. У кімнаті стояв синтезатор, який цілком міг замінити фортепіано. Я одразу спитала Євгенію Алфімову (виконавча директорка БФ «Слов’янська мрія»), чи приходять до них діти, які хотіли б навчатися грі на піаніно», — розповідає Ольга Андріївна.
З цього й почалися заняття, які проводить вчителька музики на волонтерських засадах у приміщенні фонду. Спочатку було п’ятеро дітей, але наразі залишились троє дівчат, які вже продемонстрували неабиякі здібності до навчання.
«Ці дівчата приходять на уроки й займаються з великим задоволенням. У них дуже добре все виходить, і єдина проблема в тому, що не можуть закріпити матеріал вдома. Хоча одній з них батьки вже купили піаніно й вона займається. Я постійно запитую про плани цих дітей і вони кажуть, що хочуть продовжувати навчатися і ставати кращими. І я абсолютно впевнена, що у них все вийде», — каже вчителька.
Заняття проходять двічі на тиждень і на них присутні тільки вчителька та дитина, як це зазвичай відбувається у музичній школі, а отже вони отримують всю увагу та індивідуальний підхід.
На питання про те, наскільки взагалі корисні ці заняття зараз, Ольга Андріївна відповідає: «Дуже корисні, навіть якщо ці діти не обиратимуть саме музичний шлях свого подальшого життя».
«Це справді важкий час, і діти потребують додаткової підтримки та можливостей для розвитку. На Донеччині цього немає. Закриті школи, клуби, гуртки, немає куди піти й де можна було б чимось займатися. А музика є чудовим інструментом для емоційного розвитку дітей. Вона допомагає їм виражати свої почуття, розвивати творчість та уяву. Крім того, гра на музичних інструментах покращує координацію рухів, моторику, пам'ять та концентрацію. Заняття музикою — це не тільки безпосередньо навчання грі, а й важливий елемент їхнього розвитку та виховання», — каже вчителька.
Вона також додає, що нещодавно до неї підійшла жіночка з питанням про те, чи може і вона навчитися грати на фортепіано. «Ще запитала, скільки коштуватиме навчання. Я сказала, що залюбки візьму таку ученицю, буду вчити без жодної оплати й отримувати від навчання задоволення».
Про плани на найближче майбутнє
Найближчим часом у приміщенні БФ «Слов’янська мрія» Ольга Андріївна планує провести невеликий захід під назвою «Музика та здоров'я», куди запросять і батьків.
«Я хочу показати, як ми колись проводили такий самий захід у нашій школі в Торецьку — «Музика та здоров'я». Він залишився у записі. І дуже хочеться продемонструвати, як це було красиво, цікаво та музикально, в яких умовах навчалися діти, як звучать і скрипки, і вокал, і оркестр… Там все ще є наша триповерхова школа, два роялі в залі… А після цього, ці дітки, які зараз навчаються у мене в Слов’янську, щось зіграють і покажуть, чого навчилися», — пояснює вчителька.
Крім того, переселенка планує долучитися до створеного торік у фонді ансамблю, де навчаються співу старші жінки. Тільки вона буде звучати не власним голосом, а клавішами.
«Мені дуже подобається така їхня ініціатива, як вони збираються, співають. І, думаю, що буде набагато краще, якщо вони, такі активні та живі, співатимуть не під фонограму, а у супроводі такої ж живої музики», — підсумувала Ольга Андріївна.
Підписуйтесь на наш Telegram канал, щоб знати найважливіші новини першими. Також Ви можете стежити за останніми подіями міста та регіону на нашій сторінці у Facebook.
