Почала у Слов’янську: переселенка знайшла для себе засіб від стресу та відкрила бізнес
Майже від початку повномасштабної війни у Полтавському обласному мистецькому ліцеї живе переселенка із Донеччини Юлія Селіванова. Жінка та її син стала двічі переселенцями – у 2014 році довелося залишити Донецьк, а тепер – Слов’янськ. При цьому вона не втрачає оптимізму та не складає руки, а навпаки, відкрила для себе нові можливості у Полтаві.
Сьогодні вона займається ручною та машинною вишивкою і для цього в навчальному закладі спеціально для неї облаштували майстерню.
На самому початку війни, у 2014 році, Юлія Селіванова, переїхала до Полтави разом із сином та однією валізою. Тут прожили рік, а потім друзі запросили до Слов’янська в гості і вона вирішила залишитися, бо саме тут відкрила для себе нові можливості та впоралась зі стресом за допомогою хобі — почала знову вишивати, а у 2015 році освоїла і комп’ютерну вишивку.
У Краматорську на базі Центру підтримки жіночого підприємництва пройшла тренінги із розвитку бізнес-навичок, а супровід у проєкті «Економічні можливості для жінок Східної України» допомогли їй нарешті реалізувати свій потенціал.
Те, що раніше приносило задоволення, стало приносити кошти. Жінка подавала заявки на гранти й отримала від Міжнародної організації з міграції кошти на швейну техніку. Саме на Донеччині вона отримала перший досвід, хоча й казала, що у невеличких містах трохи складніше розвивати власну справу. Особливо – переселенцям, бо спочатку відчуваєш себе відірваним від усього, доводиться розв’язувати більш «насущні питання» на відміну від тих, у кого забезпечені базові потреби.
«Дуже багато талановитих людей виїхали із великих міст, але те, що вони робили до того, не є затребуваним у малих містах. Переселенцям важко, це чуже місто, ти постійно відчуваєш себе вразливим. Тут треба постійно підлаштовуватись і важко сконцентруватись».
У Слов’янську її та її чудову продукцію вже знали, вже гарно працювало «сарафанне радіо». Аж раптом довелося знову все кинути та їхати з нового місця…
Прихисток знову знайшла у Полтаві. У мистецькому ліцеї їй облаштували майстерню, щоб могла й тут займатися своєю справою, а обладнання зі Слов’янська допомогли перевезти волонтери зі Святогірська.
Завдяки машинній вишивці Юлія Селіванова створює одяг, екоторби та серветки і намагається не триматися за минуле.
«Раніше я поверталась додому, в Донецьк, у свою квартиру, на свою вулицю. Я розставляла свої машинки подумки, де це все буде. Зараз у мене там не болить, тому що я розумію, що цього може ніколи не бути. Краще жити тут, зараз, сьогодні».
Підписуйтесь на наш Telegram канал, щоб знати найважливіші новини першими. Також Ви можете стежити за останніми подіями міста та регіону на нашій сторінці у Facebook.
