Попри всі складнощі, війну та відсутність жодної підтримки на Донеччині розпочинається посівна
Незважаючи на війну, небезпеку та відсутність будь-якої фінансової підтримки на Донеччині стартувала весняна посівна кампанія.
Про віру у майбутнє, проблеми сьогодення говорили з головним агрономом ООО «Крамагросвіт» Миколою Перцем.
«Крамагросвіт» не припиняв роботу від самого початку повномасштабної війни. Сіють пшеницю озиму, ячмінь ярий, соняшник, ріпак озимий. Крім того, вони чи не єдині, хто у цьому регіоні продовжує займатися тваринництвом.
Російська збройна агресія та бойові дії, які відбувались поруч, не зламали фермера та його колег. Усупереч невизначеності та нестабільності минулого року провели повний агросезон. Засіяли заплановані площі ячменем ярим та соняшником, незначну частину залишили під чорним паром. Тоді вже росла пшениця озима та ріпак озимий. Структура посівних площ була забезпечена повністю.
«Не опускаємо руки. Віримо, що все буде добре. Дуже тримає те, що команда працює, ніхто не злякався й не побіг. Тоді, на самому початку війни, припинили діяльність на кілька днів, щоб вивезти свої родини у більш безпечні регіони. А потім всі чоловіки повернулися і ми продовжуємо працювати. Зібрали весь урожай – 99%. Трохи залишилось, тому що дощі не дали, але загалом зібрали все: соняшник, пшеницю, ячмінь тощо. Посіяли озиму», – каже головний агроном.
Зараз там, де погодні умови дали можливість підготувати грунт восени, почали сіяти ячмінь. При цьому вони не мають жодної підтримки, як з боку держави, так і зі сторони міжнародних донорів.
«На Донеччину у цьому плані не виділяється нічого. Ніхто не хоче кредитувати, давати гранти, вкладати якісь гроші, інвестувати, допомагати. Чи бояться, чи вже списали з рахунків всю область цілком… Як виживаємо? Продаємо все за зниженими цінами, беремо дешевші добрива, протруйники…».
Те саме відбувається з тваринницьким господарством – жодної підтримки.
«Раніше було багато тварин – 1000 голів, з яких 400 – дійні. Але коли російські літаки залетіли… Два прильоти було. Тоді постраждали корови. А ми прийняли рішення частину продати, вивезти. Тож залишилось тільки 100 простих та 100 дійних корів. Але ж вони є, їх треба годувати. Займаємось… Є молокозавод. У Краматорську працюють 8 торгових точок і у Слов’янську дві – на «Критому ринку» і на Лісному. Тобто, 10 точок, де ми продаємо власну продукцію. 100% оригінал, дуже рекомендую просто скуштувати, щоб оцінити».
За словами Миколи Перця, звернення щодо підтримки постійно направлялись всюди. Проте жодної відповіді отримано не було.
«Того немає, іншого… Кажуть: «Все після війни». При цьому весь цей час по всій території України дають дотації, у тому числі на тваринництво, а Донеччині – ні. Навіть зовсім невеликі кошти, але ж дають. А нам нічого. Як почалася війна, то жодної підтримки не було. Ми тут займаємось землею, доїмо корів, пакуємо молоко, веземо у Слов’янськ, Краматорськ. І навіть тоді, коли, наприклад, у Слов’янську залишалось 5 тисяч людей і всі магазини були закриті, ми привозили. Травень, червень, липень… 2 магазини було на все місто. Ми возили сир, бринзу, молоко, кефір. Ми нікуди не поїхали. І зараз продовжуємо це робити, коли у місті вже 50 тисяч. Чому ж нам не дають жодної підтримки? Я не розумію. Зрозуміло, що війна. Але ж у тому ж Ізюмі сьогодні ситуація, наприклад, з цінами на пальне, набагато краща».
Більш того, є проблеми з бронюванням працівників.
«У мене лише 10 чоловіків, які виконують роботи безпосередньо на полі. На тракторах. Всього у штаті 60 людей. Але ці 10 – це фундамент, на якому тримається вся посівна, весь збір врожаю. Взагалі все. До нового року вони підпадали під ті критерії, які дозволяли бронь, а потім все поміняли і ми не підпадаємо під жодну з категорій. Ми не стратегічне підприємство, заробітна плата трохи відрізняється від тієї, що вказана в умовах тощо. Ніхто не каже, що треба залишати всіх, але ці 10 – це «костяк», без якого неможливо створити нормальні умови для роботи».
Водночас, пан Микола не опускає руки, вірить у майбутнє та перемогу.
«Я вірю, що ми переможемо і все буде нормально. Вірю. Знаєте, я у цьому господарстві, на цій землі працюю вже 33 роки. У 1086 році я сюди прийшов і починав з тракториста. Потім закінчив технікум, став помічником агронома, далі – агрономом. Два роки був виконуючим обов’язки директора, а згодом повернувся до основної діяльності і працюю щодня. Я тут знаю, на своїй території, кожен кущик. І точно знаю, що все буде добре. Ми переможемо. Повернемо території й все знову почне розквітати».
Підписуйтесь на наш Telegram канал, щоб знати найважливіші новини першими. Також Ви можете стежити за останніми подіями міста та регіону на нашій сторінці у Facebook.
