Про що може розповісти макет фортеці Тор
Майже вся історія Донецького краю, протягом багатьох столітть – це боротьба за плодородні землі і стратегічно важливі шляхи. Спираючись на історичні факти, дослідник Тарас Чухліб, називає нашу степову приморську місцевість одним з найцікавіших цивілізаційних перехресть світу. Тож не дивно, що за неї воювали різні народи.
Місто Слов’янськ, яке в ті буремні часи, мало назву Тор, також неодноразово згадується в історичних джерелах козацької доби. І відоме воно було завдяки солоним озерам і солеварням, на сторожі яких стояла славнозвісна Торська фортеця.
Макет цієї фортеці станом на 1863 рік до 375-ї річниці Слов’янська виготовили вихованці гуртка “ Різьблення по дереву ” КЗ “ Станція юних техніків м. Слов’янська” на чолі зі своїм керівником Терентьєвим Володимиром. Працюючи над фрагментом споруди, майстри орієнтувались на матеріали краєзнавчого музею та малюнки Марини Юрьєвої, яка вивчала документи, зобразивши споруду так, як вона виглядала. Масштаб витвору -1 до 100.
Фортеця була зроблена з сосни та дуба, тому що це міцні дерева, які не бояться води, та мала 6 веж: 4 сторожові і 2 проїзні. На території розташовувались житлові приміщення, колодязь, підвал. Зменшена, так би мовити, копія споруди повністю відповідає той, що існувала.
Звідки ж взялась назва “ Тор”, і що було у цій фортеці особливого?
Якщо зробити невеликий екскурс в минуле, то з деяких джерел стає відомо , що у X-XIII столітті територію нашого сучасного міста займали кочові тюркомовні народи- торки, у зв’язку з чим і виникли назви: Торськи озера, місто й фортеця Тор. Треба також зазаначити, що солеваріння в ті часи було надзвичайно прибутковою справою. Ось на приклад, у “Книзі Великому Кресленню” за 1527 рік зазначено, що варити сіль у теплу пору року до озер приїжджало від 5 до 10 тисяч осіб. Заможність Слов’янського краю з кожним роком приваблювала все більше і більше людей. Та з 1625 року на солеварні почали систематично здійснювати розбійницькі набіги татар. І для захисту своєї території, біля солоних озер було створено спочатку невелике укріплення, яке виявилося занадто слабким, як оборонна споруда. І на його місці побудували фортецю, біля якої утворилось спочатку селище, а згодом і місто. Солеварів захищали чотирьохметрові стіни та горнізон з 200 козаків. Водночас із спорудженням укріплення, в Торі селились не тільки солевари, а й ремісники, торговці, духівництво, козаки, та і загалом всі ті, хто шукав кращої долі. Місто почали називати Солоним та Соляним. У 1664 р.був побудований казенний солеварний завод, і виробництво солі почалося вже на державному рівні.
Треба також зазначити, що фортеця неодноразово зазанавала значних руйнувань. Це було пов’язано, як вже вище згадувалось, з кримськими татарами, що з року в рік осаджувало споруду, грабували солеварні, руйнували їх, декілька разів спалюючи до тла разом з фортецю, так і з повстаннями та війнами, що відбувались в ті далекі буремні часи. І кожного разу Торську фортецю відроджували прямо з попелу! Назва міста стала варіюватися: Солеварськ, Солеванськ. Згодом, а саме 22 січня 1784 року Тор, вже офіційно, перейменовано на Слов’янськ. З тих пір наше місто стало центром видобутку солі і її торгівлі.
Цього разу, легендарне укріплення знов відродили. Майстри різьблення по дереву за допомогою інструментів і своїх талановитих рук перенесли нас в минулі століття. Ми побачили кожний стовбчик, кожну найдрібнішу деталь. І неможливо не зрозуміти всю важливість і значущість пройдешніх подій. Адже Торська фортеця- це певний символ, символ волі, міці, наполегливості та незламності нащих пращурів, які започаткували місто, давши життя йому, і нам.
Ми, однозначно, маємо знати історію своєї країни, міста, роду. І дуже вражає, коли вона представлена не тільки в друкованих виданнях, а й реально постає перед нашими очима у вигляді дещо зменшеної копії, завдяки справжнім митцям : досвітченим, та навіть юним!
Ксенія Ткаченко,
керівник гуртка “Юні журналісти” КЗ “ Станція юних техніків м. Слов’янська”
