Путівник Слов'янського краєзнавчого музею

Будівля музею збудована у 1895 році. За радянських часів належала педагогічному інституту. 1970 року рішенням виконкому Слов'янської міської Ради депутатів трудящих №328 від 28 жовтня 1970 року та розпорядженням Міністерства освіти УРСР про передачу у тимчасове користування будівлі під Слов'янський краєзнавчий музей. У 1974 році музей відчиняє свої двері відвідувачам.

 

Протягом 48 років музей збирає, вивчає та популяризує природні особливості, історико-культурну спадщину краю. Наразі колекція музею налічує понад 28 тис. експонатів.

Експозиція відділу природи починається з геологічної характеристики краю.

 

Слов'янський район розташований у північно-західній частині Донецької області, за 110 км від обласного центру міста Донецьк (тимчасово окупованого РФ), за 663 км від столиці України – міста Києва.

 

Геологічне минуле представлене закам'янілими залишками молюсків, брахіоподів, коралів, губок, відбитків кори дерев і листя папоротей, плаунів, белемнітів, зубів стародавніх акул - все говорить про те, що земля була вкрита водою (морем).

 

Тваринний світ представлений пізнішим періодом: фрагментом бивня мамонта та зубами мамонтенка, черепами носорога, бика Тура, рогом оленя.

Саме морю наш край завдячує тими корисними копалинами, на які багаті надра Слов'янщини: сіль, глина, пісок, крейда. Загалом на території виявлено 12 видів корисних копалин.

 

Територія району належить до північно-західного схилу Донецького кряжу. Карти, схеми, фотографії докладно знайомлять із особливостями рельєфу. Хвиляста степова поверхня порізана численними річками, балками, ярами басейну річки Сіверський Донець, розчленована ними на ряд окремих плато. Ландшафтна структура району включає різноманітні типи місцевості – заплавна, терасово-лісова, рівнинно-водороздільна, степова, ярово-балкова, карстова. Переважає ярово-балковий ландшафт. Слабохвилястий рельєф не перешкоджає переміщенню вологих мас з Атлантичного океану та сухих повітряних мас Європейського материка. Тому тут континентальний клімат помірних широт із переважаючими північно-східними вітрами. Літо тепле, з малою кількістю опадів, зима нестійка, з частими відлигами.

 

Розмаїття природних ресурсів сприяло появі на Слов'янській землі перших людей-неандертальців – мустьє, близько 80 тис. років тому. Найдавнішою пам'яткою археології є кремнеобробна майстерня, розташована біля селища Черкаське.

 

Люди епохи мезоліту (10 тис. років), як і раніше, займалися полюванням, але головною зброєю стали лук та стріли. Рибу били гарпуном. При виготовленні зброї використовували мікроліти.

На останньому етапі кам'яного віку – неоліті (8 тис. років тому) було закладено основи видобувної обробної економіки.

У колекцію цього періоду входять відчепи, сколи, пластини, гострокінцевики, скребки, ножі, сокири.

 

Епоха міді-бронзи (IV-I тис. до н.е.) представлена ямною, катакомбною, зрубною культурами та характерними для них предметами: глиняний посуд, кам'яні та бронзові сокири, булави, ножі, шила, зернотерки, випрямлячі держаків стріл.

 

Перебування скіфів та сарматів (VII ст. до н.е. – II ст. н.е.) представлені бронзовими наконечниками стріл та котелків, знайденими на Слов'янському курорті. Інтерес представляють предмети з жіночого сарматського поховання амазонки: залізний кинжал, скляні намиста, глиняні глечики, курильниця.

Салтово-Маяцька культура (VIII-X ст.): на території району знаходяться три найбільші городища (Маяцьке, Сидорівське, Теплинське), ряд селищ та могильників. Виявлені на цих пам'ятниках матеріали свідчать про високий рівень розвитку ювелірного, ковальського, гончарного, каменеобробного та інших ремесел. Знайдений на Маяцькому городищі релікварій із кістки за численністю персонажів та композиційним рішенням може бути названий шедевром графіки Хазарії, а ймовірно не має собі рівних у Подоньї.

Кочівники (печеніги, торки, половці) панували на землі Слов'янщини (ТОР) у ІХ-ХІІІ ст. З ними неодноразово відбувалися воєнні сутички «руських князів». На думку ряду вчених, оспівані події у пам'ятнику світової літератури «Слово про похід Ігорів», відбувалися в межах сучасного міста Слов'янська. Це підтверджується численними археологічними знахідками та літописними згадками. У колекції музею є озброєння половецьких та російських воїнів.

 

Навала монголо-татар у XIII столітті призвела до майже повного знищення половців (геноцид) та захоплення територій. Династія Джучі (Золота Орда) панувала на нашій землі майже два сторіччя.

 

Про місцевість, де розташоване місто Слов'янськ (Тор), згадується вже у писемних джерелах другої половини XVI століття. Вони свідчать про те, що тут проходили маршрути сторожової та станічної служб, які грали найважливішу прикордонну роль.

 

 

На Торські солоні озера приїжджали мешканці окраїнних міст України та Росії для виварювання солі. Збудувавши укріплення для захисту від набігів кримських татар, сіль варили у привезених із собою казанах, а потім поверталися додому.

 

Для спостереження за Торським перелазом (місце переправи кримських татар через річку Тор) та захисту солеварів у 1645 році (офіційна дата заснування міста) поблизу соляних озер було збудовано острожек (дерев'яне укріплення).

 

За указом царя Олексія Михайловича 1676 «... у тех соляных озер для опасения от неприятельских людей построен соляной городок Тор и призваны на житье черкасы (українці) ...» Одночасно з містом Тором (Соляний, Солоний) була побудована фортеця.

 

Археологічні дослідження залишків Торської фортеці поповнили колекцію музею предметами озброєння, монетами, трубками для куріння, виробами зі скла, керамічним та металевим посудом, пічними кахлями, цеглою, продуктами харчування та інше.

 

Для захисту від набігів татар поблизу Торських озер було розпочато будівництво фортеці, яка була збудована у 1676 році. Місто-фортеця Тор висунувшися за межі так званої Білгородської межі, до 1769 року терпів багато бід від частих набігів кримських татар. В «Описании городов…» складеному в 1683 році, вперше зазначено характеристику побудованого на озерах міста Соляного (Тор). До 1688 року фортеця Тор знаходилася на території Харківського полку Слобідської України, після чого від нього від'єднався Ізюмський полк, до якого приєднано Тор, місто стало сотенним, утворивши Торську сотню. 18 січня 1765 р. у наслідку скасування козачого устрою Слобожанщини була утворена Слобідсько-Українська губернія яка проіснувала до 1780 р. (замість неї створене Харківське намісництво). До складу губернії ввійшли 5 слобідських козачих полків, в тому числі Ізюмський. Царським указом від 20 жовтня 1775 р. Тор, який став повітовим містом, був приєднаний до відомства Бахмутської провінції новоствореної Азовської губернії, яка проіснувала до 1783 г.). Після того, як російська армія захопила Крим, Тор як фортеця практично втратив своє оборонне значення. Указом Катерини ІІ від 22 січня 1784 року Тор «…в ознаменование победы славянских народов над турками …» було перейменовано на Словенськ (Слов'янськ), Торський повіт аналогічно змінив назву на Слов'янський, увійшовши до складу Катеринославського намісництва Новоросійської губернії. У 1797р. Слов'янськ стає заштатним містом у складі Ізюмського повіту знов утвореної Слобідсько-Української губернії у 1835 році перейменовану на Харківську губернію, яка у свою чергу проіснувала до радянських часів

 

Перші християни на берегах Сіверського Дінця з'явилися у середині IX століття. Центром православ'я на Слобожанщині з XVII ст. стає Святогірський монастир. Колекція музею з цієї теми дуже велика.

 

Також колекція музею включає експонати побуту та етнографії періоду другої половини ХІХ століття.

З середини ХІХ століття місто стає досить великим торгово-промисловим центром. Розвитку промисловості сприяла прокладена у 1869 році за шість верст від Слов'янська Курско-

 

 

Промислові підприємства міста на поч. ХХ століття налічували близько 60 заводів та фабрик. Найбільший з них Содовий завод, займався виробленням та продажем соди та інших хімічних товарів. Найкращу в країні керамічну плитку випускало акціонерне товариство керамічних заводів Дзевульського та Лянге. Працював завод фарфорових та фаянсових виробів М.С. Кузнєцова, олівцева фабрика Маєвського. У місті розвивалися чавунно-ливарне, цегляно-черепичне, скляне, миловарне, пивоварне та інші виробництва. У колекції складається не тільки із зразків продукції, а також фотографій, рекламних проспектів, вивісок заводів та фабрик.

 

 

1918 року - «Донецький бліцкриг» під командуванням Генерала В. Сікевича з австро-німецькими військами.

У фонд музею нещодавно надійшов документ "Культурно-просвітний двотиждневник Славянськоі "Прсвіти», який випускався у Слов’янську в той час.

До кінця 1919 частини 13-ї армії за сприяння партизанського загону під командуванням А. Билбаса остаточно закріпили «власть Советов».

 

 

Цей час представлено експонатами народної освіти, молодіжного патріотичного руху: піонерської та комсомольської організацій.

У колекцію входить інтер'єр типової міської квартири радянського періоду, а також велика кількість відео-радіотехніки того часу.

Друга світова війна. Окупація Слов'янська з 26 жовтня 1941 року. Опір місцевих жителів. Розстріли. Примусове вивезення місцевого населення на роботи до Німеччини. Перше визволення міста у лютому 1943 року під командуванням генерала В. Кузнєцова тривало два тижні. Остаточне звільнення 6 вересня 1943 року - до міста увійшла військами 3-та гвардійська армія генерала Д. Лелюшенка.

 

 

Близько шестисот людей взяли участь у афганських подіях. Двадцять одна людина не повернулася з цієї чужої війни.

Подвиг Слов'янців – учасників ліквідації наслідків чорнобильської техногенної катастрофи 26 квітня 1986 року.

 

У 2010 році у Слов'янську працювало близько 30 великих та 1300 підприємств малого бізнесу.

 

Слов'янський курорт, що веде свою історію з 1827 року, був одним із затребуваних грязе-бальнеологічних курортів України.

Слов'янськ з давніх-давен був одним із провідних центрів керамічного виробництва у Слобідській Україні. Музей має в своєму розпорядженні одну з найкращих в області колекцій декоративно-прикладної та художньої кераміки.

 

Унікальні предмети колекції музею: картини П.П. Кончаловського, роботи художника-кераміка М. Максимченка.

 

Також унікальними предметами, якими пишається музей: релікварій, водолій (ХІІІ ст.)

 

Всі викладені матеріали дають уявлення з яких матеріалів складається колекція Слов'янського краєзнавчого музею.

 

Поточне завдання для музею - працювати над концепцією побудови нових експозицій. Наратив радянської пропаганди завуальовано був присутній у побудові експозицій. Музейна колекція вимагає детального вивчення із залученням фахівців для подальшого написання концепції та побудови експозицій.