Спорт, вода і підтримка літніх людей: історія волонтера зі Слов’янська
Рейтинг користувача: 5 / 5
Коли навколо руйнується звичне життя, особливо цінними стають люди, які не чекають вказівок, а просто починають діяти. Війна, нестача води, покинуті літні люди, відсутність доступного спорту для молоді — все це стало поштовхом для жителя Слов’янська Андрія Іванцова, який вирішив не чекати, а діяти. Чоловік власноруч підтримує унікальний спортзал, рятував і продовжує підтримувати людей, що найбільше потребують допомоги, пробив свердловини, коли все місто залишилося без води. Його історія — не про гучні заяви, а про тиху, щоденну роботу, що змінює життя навколо.
Шлях до волонтерства розпочався зі спорту
Андрій навчався у старших класах школи коли вперше прийшов у спортзал. Це був 1999 рік. У спортивній сфері він вже 27 років і не уявляє свого життя без спорту.
«По факту, цей зал відкрився ще у 1998 році, але людина, яка його заснувала, згодом довірила мені продовжити цю соціально корисну справу. З роками власноруч я удосконалював її: виготовляв тренажери, ремонтував приміщення тощо. Тобто, він створений на чистому ентузіазмі, облаштований власними руками», — згадує Андрій.
Потроху почалося будівництво та організація спортзалу. Все збирали з підручних засобів. Своїми силами поступово, протягом кількох років, робили ремонт. Опалюється спортзал взимку дровами. Дрова на зиму Андрій заготовлював сам упродовж всього літа.
Крім того, він опанував техніку зварювання і дуже багато в тренажерному залі зробив своїми руками. Згодом це став повноцінний спортивний зал з усім необхідним обладнанням.
«Спортзал називається «Брутальна качалка», від слова «брутальність», тому що все зроблено власноруч, та у брутальному стилі. Це стиль простоти, мінімалізму та грубої фактури», — розповідає керівник закладу.
За словами Андрія, спортзал завжди був більшою мірою розрахований на підлітків.
Як під час хаосу війни зародилася команда, що рятує забутих
На початку повномасштабної війни у 2022 році зі Слов’янська масово виїжджали люди. У місті майже не працювали магазини, аптеки, був хаос і ніхто не знав, що робити. Складніше за всіх було людям похилого віку та інвалідам, які залишилися сам на сам зі всіма проблемами.
Андрій згадує, що поряд із ним мешкала одинока людина з інвалідністю, яка зовсім не виходила з квартири. Він приносив їй їжу. Саме тоді у нього та його друга і напарника Олександра з’явилися перші роздуми: скільки ще таких покинутих людей залишилися самі, голодні, у своїх домівках? Усе довкола ніби завмерло.
«Вирішили почати шукати таких людей. Спочатку через інтернет, звертаючись до родичів. Але згодом, коли діяльність почали висвітлювати в мережі, родичі самі почали звертатися. Сусіди, які знали про подібні випадки, телефонували й повідомляли, наприклад: «Поруч живе бабуся без руки чи без ноги, вона нікуди не виходить, у неї немає дітей, вона зовсім одна. Заїдьте, подивіться, що з нею». Таким чином знаходили нових підопічних», — згадує Андрій.
Що стосується волонтерів — вони приєднувалися самі. Спочатку це були спортсмени, які займалися у спортзалі — практично всі з тієї спільноти. У багатьох були велосипеди й першими в команді з’явилися двоє професійних велосипедистів. Потім долучився хлопець на електромотоциклі. З часом команда почала розширюватися — спочатку за рахунок спортсменів, а потім і просто небайдужих людей. У 2022 році команда нараховувала 18 осіб, нині залишилося п’ятеро.
«Але й обсяг роботи вже не такий, як раніше. До того ж зараз є можливість використовувати авто, що дещо полегшило процес», — каже волонтер.
Попри меншу кількість волонтерів, масштаб допомоги зріс — звертаються різні люди у важких життєвих ситуаціях. Наприклад, коли комусь потрібна складна операція, організовується збір допомоги. Робота продовжується, і детальніше про цю волонтерську діяльність, спогади та щемливі історії людей ми розкажемо у наступному матеріалі.
Коли місто без води, її потрібно створити
Влітку 2022 року у Слов’янську повністю зникло водопостачання. Тоді Андрій із друзями реалізували волонтерський проєкт із будівництва водяної свердловини у дворі багатоповерхівки по вул. Василівська.
Знайшли майстра, який вручну бурить свердловини старим способом, і профінансували проєкт із коштів, відкладених на ремонт спортзалу. Таким чином вдалося пробити та облаштувати першу свердловину, згодом — другу. До цих свердловин вишикувалися величезні черги.
«Першу свердловину пробили за власний кошт — вона обійшлася приблизно у 15 тисяч гривень. А от другу зробили вже самі. Я технік за фахом, зварювальник. Бачив, як робили й тепер вже самостійно виготовив усе необхідне обладнання, привіз власний генератор і пробив другу свердловину власноруч з друзями. Обидві свердловини працюють і досі — місцеві мешканці приходять набирати воду для різних технічних потреб», — каже Андрій.
Те, що робить Андрій Іванцов, — більше, ніж волонтерство чи підтримка спорту. Це щоденна робота заради тих, кого легко не помітити. Його історія показує: навіть в умовах війни можна не лише виживати, а й створювати — допомогу нужденним, джерела води, спільноти небайдужих. Це не просто дії однієї людини — це приклад, як змінюється місто, коли хтось бере на себе відповідальність. І це — надія на відновлення.
Підписуйтесь на наш Telegram канал, щоб знати найважливіші новини першими. Також Ви можете стежити за останніми подіями міста та регіону на нашій сторінці у Facebook.
