Тетяна Неклюдова: Вірю, що скоро всі обов’язково повернуться у Слов’янськ
Рейтинг користувача: 5 / 5
Тетяна Неклюдова – медична директорка обласної дитячої лікарні Слов’янська. Через війну вже рік працює педіаторкою в Луцьку. І щодня мріє про повернення.
За словами пані Тетяни, якийсь час після початку повномасштабної війни були вагання з приводу евакуації. Місяць залишалася вдома, працювала. Але коли росіяни захопили Ізюм, Лиман, то довелося прийняти складне рішення про евакуацію.
«На той час всі вже розуміли, що ситуація є дуже гострою. Люди бігли хто куди, щоб не залишатися під обстрілами. Дехто з колег лишився, хоча керівництво просило евакуюватися. Консультації проводилися по телефону. Я вирішила їхати. Була впевнена, що це ненадовго, тож із собою була лише невеличка валіза».
Головне – не здаватися: тричі переселенка втретє відновила роботу ветеринарної клініки
Їхала в Луцьк не одна, а з родиною колеги та подруги, з якою знайомі ще з періоду навчання у Донецьку.
«У Людмили (Адарічевої – ред.) діти з внуками приїхали в Луцьк з Києва. Тож ми сіли в машину та поїхали разом. Там знайшли прихисток – одна дуже добра та чуйна жінка Оксана Андрухненко, власниця «Кутового будинку», приймала до себе переселенців без оплати. Загалом нас, переселенців, на той момент було 35, і всі з різних куточків країни. Потім, коли вже в деяких регіонах відносно стабілізувалась ситуація, більшість поїхала додому. Знаєте, трохи сумую за ними. Особливо за Людмилою, яка поїхала до дітей. Ми тут всі якось породнилися, об’єдналися… Звісно, поїхали не всі, кілька людей залишилось – це ті, кому або зарано, або нікуди повертатися. Як, наприклад, жіночці з Сєвєродонецька – її рідне місто поки що окуповане».
Перші місяці пані Тетяна проводила постійно в новинах і сльозах. Дуже сумувала за домом, роботою, колегами, містом. Намагалися триматися всі разом, підтримувати один одного, спілкуватися.
38 років вона пропрацювала педіатром і дуже хотіла продовжити допомагати дітям.
«Зрозуміла, що потрібно брати себе в руки та шукати роботу. Звернулась до Центру зайнятості, а там запропонували місце педіатрині в Медичному центрі педіатрії та сімейної медицини клініці. Тож я, як і раніше, продовжую лікувати дітей. Дуже люблю свою роботу, і цього разу вона мене навіть врятувала, тому що я займаюсь улюбленою справою, а ще не маю багато вільного часу, щоб сидіти в новинах та сумувати».
Продовжує консультувати й пацієнтів зі Слов’янська, які сьогодні або вже повернулися в місто, або поїхали у більш безпечні місця.
«Звісно, спілкуємось. У багатьох є мій номер телефону, тож дзвонять, якщо є якісь питання чи потрібна консультація. Навіть з-за кордону. Мені приємно їх чути, бо знаю батьків, дітей. Багато кого лікувала, коли вони були дітьми, а зараз вони вже дорослі й звертаються з приводу своїх діточок. Тож у мене велика родина (посміхається), і я дуже рада чути рідні голоси».
За словами дитячої лікарки, для дітей дуже важливо відчувати себе у безпеці.
«Коли ми, дорослі, хвилюємось, про щось переживаємо, то проявляємо це. У дітей все може бути інакше. Вони не завжди можуть сказати, що відчувають. Батькам може здаватися, що з дітьми нібито все в порядку, вони не реагують на якісь звуки чи сирену, на страх чи якісь інші почуття батьків, які більше розуміють те, що відбувається. Але це не так. Наслідки можуть проявитися пізніше. Тож дуже важливо зробити все, щоб дитина відчувала себе захищеною».
У найближчих планах пані Тетяни – поїхати до дітей в Польщу під час відпустки, яка буде вже наступного місяця. А потім – повернення додому, у Слов’янськ, якщо ситуація хоч трохи налагодиться.
«Збираю речі вже з Нового року. Живу «на валізах», як-то кажуть. Але розумію, що поки що там небезпечно. Побачусь з дітками, онуками, повернусь в Україну, а далі вже будемо бачити. Я щиро вірю в наші Збройні сили й у те, що вже дуже скоро вони проженуть ворога з нашої землі. Я це знаю».
Підписуйтесь на наш Telegram канал, щоб знати найважливіші новини першими. Також Ви можете стежити за останніми подіями міста та регіону на нашій сторінці у Facebook.
